Кращі твори (збірник). Леся Українка

Пророчице, скажи,

      чи я верну живий з моєї справи?

      Кассандра Чого ти, власне, в мене се питаєш?

      Питай в Гелена, та чи мало ж є

      у нас у Трої віщунів?

      Долон Вже пізно

      шукати їх тепер.

      Кассандра Та що ж тобі

      з мого пророкування. Про Кассандру

      лихая слава в Трої. Хто їй вірить?

      Ніхто з людей.

      Долон Не знаю сам чому,

      але мені бажалось би почути

      на се відповідь, власне, від Кассандри.

      Кассандра Ти б їй повірив?

      Долон Може б, і повірив.

      Кассандра (гірко)

      Та тільки «може»?

      Долон Я вразив тебе?

      Кассандра О ні, я звикла, що мені не вірять!

      Долон А все ж пророкування вислухають.

      Кассандра На жаль!

      Долон Я прагну вислухать його!

      Кассандра А якби часом я тобі сказала –

      я не кажу, се тільки так, наприклад, –

      щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?

      Чи ти б послухав?

      Долон Ні, скажу по правді,

      не міг би я послухати тебе,

      хоч би смерть видиму віщувала,

      бо нечестю було б зректися потай

      того, що сам же я вхвалив прилюдно,

      на що пристав незмушений, по волі.

      Кассандра Та нащо знати, що тебе спіткає?

      Долон Так, я люблю дивитись долі в вічі.

      Кассандра О ні, Долоне, ти того не любиш,

      ніколи не любив, даремне кажеш!

      Ти ще дитина для таких очей!

      Долон Дитина? Я, царівно, повнолітній,

      до ради вхожий і до війська здатний,

      я не хлоп’я давно!

      Кассандра Але для того,

      щоб знести долі погляд, повноліття

      того ще мало.

      Долон Бачу я, царівно,

      що ти мені не хочеш відповісти,

      і я даремне тільки час гублю,

      а я його не маю вже багато.

      Кассандра (здригається при сих словах)

      Хто се тобі сказав?

      Долон Ми призначили,

      щоб я вернувся, поки зійде місяць.

      Кассандра Але ж тепера місяць рано сходить!

      Долон То ж, власне, я тому не маю часу,

      здається, й так його не мало згаяв!

      Поліксена Пождав би ти безмісячної ночі!

      Долон Війна не жде, царівно, – поки б ми

      безмісячних ночей тих дожидали,

      то, може б, місяць освітив руїну

      святої Трої. Я піду, царівни.

      Щасливі будьте!

      (Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній.)

      Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.

      Поліксена Та чого ж ти плачеш?

      Кассандра Се ж я востаннє говорила з ним!

      Що ж я йому казала? Все холодні,

      непривітні слова, як ті мечі

      ворожії, що мають заколоти

      єдиного, коханого Долона!..

      Чом я не кинулась йому до ніг?

      Чом не благала на богів Олімпських,

      щоб він не йшов у ту лихую путь?

      Чом не сказала: «Ох, не йди,