Кращі твори (збірник). Леся Українка

правдою згубила брата…

      (Закриває лице покривалом.)

IV

      Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибині, – храм, ліворуч – брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всередині гуртка Долон, колишній наречений Кассандри, – до нього найбільше звертаються ті, що радяться. Кассандра з Поліксеною ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.

      Кассандра (спиняє Поліксену й стає нерухомо)

      Дивись, дивись, які непевні люди

      зібрались там…

      Поліксена Чого вони непевні?

      То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,

      а серед їх Долон.

      Кассандра Ох, і Долон!

      Поліксена Чого ти так зітхнула й застогнала?

      Кассандра Нічого, так.

      Поліксена Не можеш ти забути,

      що він тобі…

      Кассандра Ох, Поліксено люба,

      я не про себе думаю тепер.

      Поліксена Про що ж?

      Кассандра (складає з благанням до неї руки)

      Сестричко, рідна, найдорожча,

      молю тебе, благаю, не питай

      і не примушуй говорити! Може,

      се правда, що слова мої отрутні,

      що й очі забивають людську силу!

      Осліпнути я хтіла б, заніміти…

      Ох, се було б таке велике щастя!

      Поліксена Кассандро! схаменись! Де ж та людина,

      щоб тішилась каліцтвом чи бажала?

      Кассандра Ось тут вона, з тобою поруч.

      Поліксена Рідна,

      ходімо звідси!

      Кассандра Ні, я не піду,

      я мушу надивитись на Долона,

      бо… ні, нічого… тільки надивитись.

      Я не піду… не можу… ти ж іди,

      коли ти хочеш.

      Поліксена Я з тобою буду,

      самій же так тобі не випадає.

      Кассандра Кассандрі байдуже, що випадає,

      що ні, – вона лиш те чинити мусить,

      що їй на долю випало.

      Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. Долон, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.

      Долон Царівни,

      вітаю вас.

      (Хоче йти далі.)

      Кассандра Долоне, стій!

      Долон Що скаже

      мені царівна?

      Кассандра (збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко.)

      Я… хотіла, власне…

      тебе спитати… чи тобі до мислі

      були дари на поминках у нас

      по Гекторові?..

      Долон (трохи здивовано)

      Так, я дуже вдячен

      за ласку та за шану.

      Кассандра Чом же ти…

      не взяв тепер того щита з собою?

      Долон А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,

      пророчице?

      Кассандра (злякано)

      Ні, ні, Долоне, ні!

      Долон (замислений)

      Се правда, я піду в непевну путь…

      та тільки щит розвідачу завада…

      Я ж