Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

[110]. У відповідь українські професори і доценти Університету 21 лютого ухвалили розважливу заяву, у якій ґрунтовно доводилась праукраїнськість Підляшшя і Холмщини[111]. Ідеї договору схвалив і митрополит Андрей Шептицький[112].

      На підтримку дій уряду УНР 3 березня повсюди відбулись «свята миру і державності». Особливо величаво вони пройшли у Львові (60 тис. осіб), Дрогобичі (50 тис.) Бібрці (20 тис.), Хирові (15 тис.), Сяноку (14 тис.), Старому Самборі (10 тис.), Белзі (8 тис.), Сколе (8 тис.), Стрию (20 тис.), Миколаєві (10 тис.), Яворові (20 тис.), Журавно (15 тис.), Ходорові (20 тис.), Щирці (10 тис.), Мостиськах (12 тис.), Жовтанцях (7 тис.), Устріках Долішніх (10 тис.), Любачові (12 тис.), Раві-Руській (15 тис.), Жовкві (10 тис.), Тернополі (10 тис.), Бережанах (12 тис.), Чорткові (30 тис.), Підгайцях (12 тис.), Коломиї (32 тис.), Солотвино (8 тис.), Калуші (30 тис.), Городенці (10 тис.), Товмачі (10 тис.), Кутах (15 тис.), Богородчанах (10 тис.). У містах і селах було відправлено святкові богослуження, пройшли стрілецько-сокільські походи, прийнято і надіслано привітальні телеграми Українській Центральній Раді, особисто М. Грушевському[113].

      У цей день педагог з Перемишля, поетеса Уляна Кравченко написала «Молитву»:

      Держи, хорони нас, Великий, Єдиний,

      З низу сліз і крові, благаєм Тебе!

      Ти всякої днини своєї Вкраїни

      Є захист. Святися нам Ім’я Твоє.

      На діло ми сміло будемо ставати

      На труди у груди нам силу подай,

      А труд наш початий дасть успіх багатий

      Як Ти з нами будеш в борбі за наш край!

      Спільність устремлінь всіх українців до державного самовираження і єднання засвідчив також імпровізований мітинг, що відбувся 6 березня на львівському вокзалі. Цього надвечір’я у місті зупинився ешелон військовополонених наддніпрянців, який з ініціативи Союзу визволення України направлявся із Фрайбурґа до Володимира-Волинського. Козацтво привітав посол Л. Цегельський, побажавши куреню «успіхів і щастя у вірній службі Українській Центральній Раді». У відповідь виступили: курінний Ганджа, сотник Сергієвський, рядовики Балицький і Славинський. На превеликий сором галичан, зустріч була затьмарена злісним інцидентом; польські залізничники підступно поздирали з вагонів синьо-жовті прапорці і великий малиновий прапор із гербом України і синьо-жовтими стяжками з написами «Вже воскресла України і слава і воля»1.

      Водночас галицькі часописи із сумом писали про злодіяння муравйовців у столиці. Зокрема, 9 березня «Українське слово» у репортажі «Масові розстріли у Києві» інформувало: «Жертвою большевицьких самосудів впало 5000 українців цивільних і офіцерів, 300 офіцерів російських і інших народностей. Большевики не дарували життя нікому, від кого бодай трохи заносило „буржуазією“…» Такі повідомлення гасили пробільшовицькі настрої бідноти, носіями яких ставали тисячі галичан-військовополонених із Росії.

      25 березня у Львові, в залі Музичного інституту імені Лисенка, відбувся з’їзд українських нотаблів – спільне зібрання 500 представників українських

111

 Українське слово. 1918. 27 лют.

112

 Діло. 1918. 3 берез.

113

 Українське слово. 1918. 8,10, 12–21, 23 берез.; Діло. 1918. 5, 7–9, 13 берез.