Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

князівство Галич»[122]. Як бачимо, Габсбурґи прагнули переформатувати Малоросію лише у «союз вільних народів».

      На порядку денному постало питання про формування тимчасового сейму, який би мирним і законним шляхом перебрав владу. Ядром Української Національної Ради стали українці віденського парламенту, які залучили до організаційної роботи всіх сеймових послів із Галичини та Буковини, чотирьох представників галицьких партій – національно-демократичної, радикальної, християнсько-суспільної та соціал-демократичної, буковинських партій – національно-демократичної, соціал-демократичної і радикальної, а також посланців академічної молоді. Біля керма організаційного проводу Ради став голова парламентської репрезентації Євген Петрушевич.

      В умовах глибокої державної кризи 18–19 жовтня 1918 р. у Львові відбулась конституанта – представницьке зібрання (близько 500 чол.) українських послів до парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини, єпископату, делегатів українських партій, яке й обрало Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Згідно з ухваленим там же, у великій залі Народного дому, статуту вона дістала право і обов’язок:

      «а) виконати в хвили, яку признає за відповідну іменем українського народу австро-угорської монархії, його право самоозначення та рішити про державну судьбу всіх областей тим народом заселених; б) предпринята всі постанови та заходи репрезентативного, законодатного та адміністративного характеру, щоби своє рішення під а) перевести в життя».

      Водночас у своєму маніфесті 19 жовтня Українська Національна Рада проголосила:

      «1. Ціла етнографічна українська область в Австро-Угорщині, зокрема Східна Галичина з граничною лінією Сяну з влученням Лемківщини, північно-західна Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східної Угорщини – творить одноцільну українську територію.

      2. Ся українська національна територія уконститовується отсим як Українська держава…

      3. Взивається всі національні меншосте… негайно вислати своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідуючій їх числу населення.

      4. Українська Національна Рада виготовить конституцію для утвореної сим способом держави на основах: загального, рівного, таємного і безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії…»[123]

      Того ж дня сформовано три делегації УНРади: віденську під головуванням Є. Петрушевича (уконституювалася 25 жовтня); львівську під головуванням К. Левицького (уконституювалася 27 жовтня), буковинську під головуванням О. Поповича у Чернівцях.

      Як бачимо, конституанта взяла курс на легальне й мирне перейняття державної влади. Національна Рада навіть не допускала, що владу треба буде здобувати. Її поважна більшість міркувала: австрійський уряд звелить своїй адміністрації передати урядування в руки

122

 Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Історія. Івано-Франківськ, 2001. С. 88.

123

 Українське слово. 1918. 22 жовт.; Народна Рада. 1918. 25 жовт.; Левицький К. Великий зрив. С. 113–116.