Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

делегації у Бресті, у тому числі колишній «революційний губернатор Східної Галичини» Дмитро Дорошенко (1882–1951). Опісля, перед відбуттям до Бреста, вони наспіх переговорили із групою українських послів, висловивши надію, що «незадовго матиме Львів спромогу зноситись свобідніше з Києвом»[104].

      Через кілька днів у львівському часописі «Українське слово» з’явився привітальний вірш-звернення Олександра Колесси до Великої України:

      Ти сходеш вже огниста наша зоре!

      Ти недосяжна і велика мріє,

      Ти здійснена всіх поколінь надіє,

      Що їх ратай в могилах переоре…

      Гей! В Києві ревуть і дзвони і гармати!

      Мов полки прадідів воскресли з-під могил

      І молодих, нових набрали сил,

      Щоби ще раз за Тебе умирати!

      На щоглах кораблів стяги жовто-блакитні

      І моря Чорного шумлять Тобі поклін.

      Заграли радісно Кубань і синій Дон,

      Пороги гомонять Тобі пісні привітні.

      Тобі й Бескидові вклоняються вершини,

      Хвалу Тобі гудуть і Прута водопади,

      І тужно шепотять над Тисою левади,

      І Волині хрустальних вод долини.

      Ти чуєш клич трембіти з Чорногори?

      Ти чуєш зойк конання з-за Карпат?

      Ти знаєш Галича журбу велику й горе?

      Чи знаєш, як за братом тужить рідний брат?

      Прийми ж поклін і від землі Данила!

      Скріпи склепіння Твойого хорому,

      Простри над людом волі тихі крила

      І йди назустріч сонцю золотому![105]

      А вже у ніч з 8 на 9 лютого дипломати суверенної УНР домоглись підписання у Бресті із воюючими сторонами довгожданого миру. Про це стало одразу ж відомо не тільки у Києві, але й у Львові, Тернополі, Чернівцях.

      На другий день, 10 лютого, львів’яни стали свідками величної української маніфестації на честь заключення мирного договору з Україною. У цей недільний полудень на площі Ринок зібрались тисячі українців: залізничники з оркестром, шкільна молодь, стрільці, члени «Сокола» з городоцького передмістя… З балкону «Просвіти» їх привітав посол Кость Левицький (1859–1941), зазначивши, «що саме наша молода держава перша простягнула руку до згоди, перша здержала криваву війну». Відтак громовицею пронеслись здравиці на честь Центральної Ради і Ради народних міністрів, залунало «Вже воскресла Україна…» і похід рушив вулицею Коперника, повз пошту, до Музичного інституту ім. Лисенка (нині площа Шашкевича, музучилище). Знову відбувся мітинг. Із балкону виступив досвідчений посол Лонгин Цегельський:

      – Се не случай, що наша держава заключує нині мир, бо через цілу історію українського народу тягнеться нитка згідливості, культури та терпимості. Навіть ті сусіди, що нам тут не хочуть признати ніяких прав, ті дістають в Українській Республіці широку автономію…

      – Слава!.. – виступ посла заглушувало радісне багатоголосся львів’ян.

      Після відспівання «Вже воскресла Україна», «Ми гайдамаки», «Не пора» мітинг закінчивсь

104

 Українське слово. 1918. 2, 4 січ.

105

 Колесса О. Україні // Українське слово. 1918. 6 січ.