Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

у Севастополі, всеукраїнський селянський, педагогічний і військовий з’їзди[84]. Виступаючи на І Всеукраїнському військовому з’їзді у травні 1917 р. Микола Міхновський (донедавна харківський адвокат і суддя-поручник Київського окружного військового суду) закінчив промову державно-соборницьким закликом: «З цієї війни (Першої світової. – Авт.) ми мусимо вийти як вільний суцільний народ, і вся прабатьківська земля наша повинна належати українському народові, щоб він був сам пан на своїй землі, щоб справдилась мрія нашого геніального поета Франка, сина галицької землі:

      Встане славна Мати-Україна,

      Щаслива і вільна —

      Від Кубані аж до Сяна-річки

      Одна нероздільна»[85].

      Розмах національного руху набрав такої сили, що 23 червня 1917 р. Центральна Рада видала Перший Універсал, у якому заявила, що здійснюватиме автономію України усупереч волі Тимчасового уряду[86]. У ці ж літні дні в Києві засновано Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни, що опікувався земляками військовополоненими і біженцями, які поверталися зі східноєвропейської Росії, Західного Сибіру і Туркестану. Саме із них, «зрадників» Австрії, через кілька місяців у казармах на вулиці Пироговській, 9 було сформовано курінь січових стрільців, який очолив колишній старшина австрійської армії 27-річний Євген Коновалець[87]. До речі, Михайло Грушевський із неприхованою симпатією ставився до своїх земляків-січовиків, і не випадково курінь здійснював охорону його київської резиденції та поїзда.

      Одразу ж після більшовицького перевороту в Петрограді Генеральний Секретаріат виступив із відозвою «До всіх громадян України», в якій сповістив про «криваві події» у російській столиці і заявив, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки петроградського збройного повстання на місцях. Раднарком, очолюваний В. Леніним, визнавався лише як уряд центральних районів Росії.

      III Універсал від 7 (20) листопада 1917 р. підбив підсумки початкового етапу формування української державності і проголосив утворення Української Народної Республіки. Встановлювалися кордони республіки, скасовувалась приватна власність на землю і смертна кара, проголошувалися 8-годинний робочий день, контроль над виробництвом, свобода совісті, слова, друку, зборів, профспілок, мови. Центральна Рада звернулась до народів недавньої Російської імперії творити соціалістичні республіки[88].

      Проголошення двома сотнями більшовицьких депутатів 25 грудня 1917 р. у Харкові Української республіки рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (офіційна назва, але російськомовна – теж Українська Народна Республіка), на жаль, ще більше наелектризувало населення, розкололо національно-політичний табір. Зрусифіковані пролетарські міста, сільські злидарі здебільшого підтримали більшовиків. Та й більшовицький Петроград теж зробив ставку на харківський раднарком.

84

 Наше життя. 1917. 24 берез.; Нова Рада. 1917. 7, 8, 9, 11 квіт.; Вільне слово. 1917. 5 трав.; Громадська думка. 1917. 31 трав.; Діло. 1917. 17 трав.

85

 Турченко Ф. Перша світова війна і геополітичний дискурс України // Студії з історії Української революції 1917–1921 років. Київ, 2011. С. 10–20.

86

 Винниченко В. Відродження нації. Ч. I. С. 219–222.

87

 Кучабський В., Безручко М., Коновалець Є. Золоті Ворота. Історія Січових Стрільців. 1917–1919. Львів; Рочестер, 2004. С. 19–24.

88

 Винниченко В. К. Відродження нації. Київ; Відень, 1920. Ч. II. С. 74–80.