Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

групи австрійських військ під командуванням архікнязя Вільгельма Габсбурґа. У наказі, оголошеному перед вступом на землі Наддніпрянщини, зокрема, говорилося: «Ніяких насильств і борб не зводити, а суперечки полагоджувати поки що своїм громадським судом. Кара смерти заборонена… Поведене з людьми має бути чемне. Говорити тільки по українськи до населення»[67]. Тоді ж до стрілецтва звернулася Центральна управа УСС. Вона ставила завдання на Великій Україні проявити «карність, гарний лад і порядок, знаменитий послух і охоче сповнювання своїх військових обов’язків». Крім того, пропонувалося «ширити скрізь серед українського населення національну свідомість, знання історії, літератури, краю і людей, пісні і музики, пошанування і культу всього рідного, своїх національних пам’яток, своєї минувшини… Полишити по собі серед українського народу із днів світової війни пам’ятку не тільки гарного, добре вишколеного і карного, але і в найвищим степені культурного війська»[68].

      Напередодні вступу австрійських військ на Україну перейшов на бік Антанти у повному складі польський легіон Ю. Галлера. Розгніване австрійське командування негайно роззброїло інші польські військові частини, а заодно мало намір ліквідувати легіон УСС. На його захист виступили не лише українські посли віденського парламенту, а й представники армії. Тоді цісар Карл пішов на компроміс: поставив командиром усусусів сина австрійського ерцгерцога Стефана – Вільгельма Габсбурґа. Цього офіцера з 13-го піхотного полку, де служили виключно українці із Золочівщини, січовики знали, і його приїзд у березні 1918 р. не викликав особливих заперечень. Народився він 19 лютого 1896 р. на берегах Адріатики. Отримав пристойну освіту, досконало володів декількома європейськими мовами. Українську 18-літній принц опанував уже серед стрілецтва в австрійському війську, відтак полюбив твори М. Грушевського, Т. Шевченка, В. Стефаника, І. Франка. Під їх впливом навіть почав віршувати – оспівувати красу України, що стала його другою духовною Вітчизною, і українців, своїх братів по серцю і думах:

      Минають дні розкошного кохання,

      Минають дні журби,

      Минають дні великого страждання,

      Важкої боротьби…

(«Минають дні…»)

      О хмари, що в сторони рідні йдете,

      Гуцулів від мене вітайте —

      О птиці, що в гори на південь пливете,

      З вітанням од їх повертайте…

      Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,

      Весь світ запалає огнями —

      О воля народів, щаслива година

      Братерство воскресне між нами.

(«Надія. Посвята гуцулам»)

      Після поразки Визвольних змагань Василь Вишиваний (так його називали українці) поселився у Відні та на довгі роки пов’язав долю з бойовими побратимами. Зокрема, на початку 20-х віддав свої заощадження на допомогу скитальцям УГА у таборах Чехословаччини. Влітку 1947 р. був арештований органами НКВС і таємно вивезений із Австрії до сталінських таборів

67

 Літопис Червоної Калини. Львів, 1934. С. 7.

68

 За волю України: іст. зб. УСС. С. 436–437.