Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

Пресовій кватирі Курилас був старшим за віком і провідним у групі художників, до якої належали І. Іванець, О. Сорохтей, В. Оробець, Л. Лепкий[44]. 1952 р. у львівських музеях були варварськи знищені дві тисячі «націоналістичних» творів, у тому числі всі картини стрілецьких митців.

      Наприкінці травня 1916 р. до стрілецьких окопів долинула звістка про смерть славетного Каменяра, якого пов’язували із галицьким стрілецтвом найтісніші стосунки. Його син Петро служив у легіоні, а згодом – у Галицькій армії. Восени 1915 р. І. Франко оселився в стрілецькому «Приюті для хорих і виздоровців УСС», заснованому у Львові 1914 р. Він знаходився у великому будинку по вулиці Петра Скарги (нині Пирогова), 2а і опікувався Львівською станицею УСС, очолюваною отаманом М. Волошиним. Тодішня управительниця приюту О. Косакевичева відвела хворому письменникові затишну кімнату на першому поверсі. Разом із фронтовиками І. Франко лікував серце і немічні ноги. У зимові дні на каву до стрілецької вітальні приюту часто заходили львівські газетярі О. Назарук, Г. Голубець, М. Когут, театрали Л. Новина-Розлуцький, О. Гірняк, а також фронтовики в часи коротких відпусток. Під одним дахом з Франком жив і працював відомий художник О. Новаківський, який теж користувався гостинністю усусусів[45].

      На похорони Каменяра 31 травня прибула з фронту велика стрілецька делегація на чолі з Г. Коссаком. Січовикам довірили винести домовину і супроводжувати катафалк до Личакова. Сотник З. Носковський і чотар О. Навроцький поклали на могилу вінок з написом: «Великому Каменяреви – Ми ломимо скалу». Тут же був і вінок від Українського Січового Союзу з написом: «Співакові Самостійної України». У прощальному виступі З. Носковський зазначав, що «його духовні діти – Українські січові стрільці, виховані та викормлені його думками і ідеями, перейняті до глибини душі його животворними словами», вони пішли «в бій сповнити дослівно та найточніше його заповіт, – пішли з оружжем у руках ломити ворожу скелю, щоб промостити шлях народному щастю». З. Носковського доповнив голова Української бойової управи К. Трильовський: «Іван Франко був не лиш пророком суспільної справедливості й борцем за свобідну думку! Він поклав рівночасно величезні заслуги для української національної справи в строгім значінню цього слова! Поминувши сотні його праць на полі українознавства, чи ж не він дав українському народові другий славний національний гімн „Не пора, не пора“, гімн, котрий став тепер справді найбільше популярною піснею нашого загалу? І той гімн був, певно, одною з головних причин того запалу, з яким на поклик Головної Української Ради та Бойової управи вже протягом першого місяця теперішньої світової війни – 30 000 охотників зголосилося під синьо-жовтий прапор Українських січових стрільців»[46].

      Весною 1916 р. в російській ставці під проводом Верховного Головнокомандувача імператора Миколи II відбулася велика нарада, на якій затверджено план операцій на літо. Самодержець вимагав покінчити з позиційною війною і перейти до активних дій. У планах

44

 Крижанівський А. Осип Курилас. Львів, 2008. 280 с.; Науменко К. Стрілецький маляр Осип Курилас // Український альманах Об’єднання українців у Польщі. Варшава, 2001. С. 288–289; В’юник А. Осип Курилас. Київ, 1963. С. 3—16; УСС у боях та міжчассі. Мистецька спадщина. Львів; Київ, 2007. 192 с.; Яців Р. Українське мистецтво ХХ століття: ідеї, явища, персоналії. Львів, 2006. С. 151–158.

45

 Литвин М., Науменко К. Українські січові стрільці. С. 23.; Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців. С. 159–160.

46

 Цит. за: За вільну Україну. 1990. 21 груд.