Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин

підрозділ під командуванням П. Франка. «Розстрільна під проводом чотаря П. Франка, – писав С. Горук про сина Каменяра, – ішла живо вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії і скорострілів. Вони перші захопили рови»[37].

      Наскільки то були запеклі бої, свідчить донесення від 1 листопада курінного отамана С. Горука, командиру полку: «Коло мене страшні річи. Ранених сила. Убитих маса. Не можна навіть їх винести з ровів, бо машинові кріси формально всіх сконують. От перед 1/2 годиною я вислав два цельта амуніції і одного хлопця, несучих вже нема при життю. Російська артилерія б’є на шварш лінію і на всі боївки „Іванами“. Коло нас направо є одна компанія Німців, а наліво сидять в наших ровах… Москалі. Там була необсажена просторінь, і они там виїхалися. Дальше наліво коло самого Ішкова є також Німці. Сотням можна довезти їсти лише вечером. Як буде так дальше, то мало хто з тих двох сотень остане. Прошу щось зробити, щоби нас вечером вицафали, бо вогонь без перерви триває від досвіта, а у нас половина рекрутів непривичних до таких речей». Того ж таки дня ввечері С. Горук надіслав друге донесення: «Прошу конечно постаратися, щоб оті дві сотні на становищах на полуднє від Ішкова злюзовано нині вечером, бо готово нічого з них не залишить ся. Сотня Носковського майже знищена. Хлопці не спали цілу ніч, цілий день нічого не їли, та позастилюють на пни. Прошу-бо не знаю де є чотар Сушко – о ласкаве заряджене, щоби довезено много амуніцій. Може би які нині сотні змінили сеї дві сотні. Вже маємо задушки»[38]. 2 листопада 1915 р. зусиллями січовиків становище було відновлено, прорив російських частин на Бережани відбито. У листі до брата у Дрогобич полковник Г. Коссак 3 листопада писав: «У нас третій день страшний бій. Боротьба йде на життя і смерть. Ще такого не було. Страти в нас великі: 40 убитих, 80 ранених, а понад 100 полоненими. Українські Січові стрільці здобули собі знов велику славу. Врятували ситуацію. Та що з того?.. Трупи та й трупи, а що за те?»[39]. Після Маківки це була друга велика битва полку УСС, у якій вони відзначилися хоробрістю і стійкістю.

      Усю зиму до травня 1916 р. полк Г. Коссака перебував у тилу. Старшинам і стрільцям були дозволені чотириденні відпустки додому. Поряд з регулярними заняттями по військовій підготовці проводилася культурно-освітня робота. Активну діяльність розгорнула Пресова кватира, у складі якої плідно працювали А. Баб’юк (М. Ірчан), А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, О. Курилас, М. Угрин-Безгрішний та ін. талановиті письменники, журналісти, митці. Восени 1915 р. вона перебралася на фронт, на хутір Тудинку (Тернопільщина), де розташувався штаб полку[40].

      Чи не найбільшу послугу нащадкам вони зробили, зібравши та залишивши чимало документів і матеріалів про життя і діяльність усусів. «Стрільці вже тоді тямили, що творять першу сторінку новішої української історії і що треба зберігати свої сліди, щоби потомки не стояли перед пустими сторінками нашої минувшини, – зауважив старшина Л. Граничка. – Писалися дневники, повстала в Команді

37

 Думін О. Історія легіону УСС 1914–1918. Львів, 1936. С. 149.

38

 ЦДІА України у Львові. Ф. 353, оп. 1, спр. 28, арк. 16–17.

39

 ЦДІА України у Львові. Ф. 353, оп. 1, спр. 7, арк. 56.

40

 Див.: Іванець І. Дещо про Пресову Кватиру УСС // Новий час. 1934. 10 верес; його ж. Пресова Кватира УСС // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1935 р. Львів. 1934. С. 5–9; Пресова Кватира УСС // Календар «Батьківщина» на 1939 р. Львів, 1938. С. 31.