Це коротке довге життя. Ірина Бондарук

ходила до театру, а після вистави вже пізно було їхати так далеко на квартиру.

      Останньої ночі не зміг приїхати Діма.

      Між ними не було нічого, крім ніжності. Він відчував, що Іра з ним якась насторожена. Здавалося, ніби вона весь час порівнювала його з кимось і подумки щось вирішувала.

      А сідаючи в поїзд, вона прошепотіла йому вдячно:

      – Спасибі тобі.

      – За що? Що залишив право вибору?

      І знову ніжне листування.

5

      1953 року помирає Сталін. У військовій частині чергувати треба щодоби. Для цього з усіх підрозділів призначають здібних сержантів. Перед самісіньким закінченням одного з чергувань Дмитра викликав начальник штабу.

      – Тобі доведеться чергувати ще одну добу.

      – Як? Я щойно чергував, здаю зміну.

      – Не знаю. Іди до командира полку.

      Командир полку – колишній бойовий генерал, розжалуваний у полковники, – був малослівний. Він жив через вулицю від частини, та вже кілька днів був на службі. Мабуть, друзі з Москви попередили, що не можна вдома ночувати: Берія порядки наводить.

      – Тобі доведеться чергувати й цю добу. Сержанте, попереджаю, все виконуй за Статутом і тільки за Статутом. Зрозумів? Іди.

      Дмитро повернувся на чергування. І посипалися питання:

      – Це що? Немилість?

      – Ні. Наказ командування.

      О першій годині ночі дзвінок із КПП до караульного приміщення, де спав Дмитро.

      – Товаришу сержанте, вас викликає майор.

      – Який майор?

      – Кадебіст. Хотів пройти, але ми сказали, щоб ближче ніж на п’ять метрів не підступав, бо стрілятимемо.

      Дмитро вийшов на КПП. Поруч нього стояли солдати з автоматами, а навпроти – майор. Старшина-кадебіст і водій чекали в машині.

      – Мені потрібен командир полку. Хто черговий частини?

      – Я. Командира в частині нема.

      – Його дружина сказала, що він, можливо, в частині.

      – У мене його немає.

      – Ми мусимо зайти перевірити.

      То ось чому на КПП викликали сержанта, а не офіцера. Офіцер не має права не виконати наказу старшого офіцера КДБ, а сержант діє відповідно до Статуту.

      – Якщо мусите, приходьте завтра вдень. У частині – військова техніка. Тут вам не табір.

      – Що? – скаженіє майор, і його рука тягнеться до кобури.

      Солдати, що стояли поряд із Дмитром, клацнули автоматами, тримаючи їх напоготові.

      – Їдьмо звідси, товаришу майоре, – звертається старшина до свого начальника. – Від цих шмаркачів усього можна чекати. Вистрілять – та й по всьому. Вони діють за Статутом.

      – Ви за це відповісте!

      Командир ще дві ночі не покидав частини, а багатьох тієї ночі забрали. Чутка про сержанта поширилася по всьому полку. Повага до Дмитра неабияк зміцніла.

      Кожний, кому надали звання сержанта, мав відбути стажування в іншій частині, пройти курс офіцера запасу і скласти іспит. Та Дмитрові довелося стажуватися за іншим