Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Він зберігає в собі історію свого життя.

      Поля

16.09.

      Наша вчителька Людмила Ніколаєвна грається з нами на перерві. Вона сива. Ми її дуже любимо і при ній не сваримося. Вона попросила намалювати в зошиті слов’янських міфічних істот: домовика, лісовика й водяника.

      Ще в школі навчають готувати. Є такий урок. Ми готуємо салати.

18.09.

      Мама забирає мене зі школи після торгівлі на ринку. Ми йдемо додому.

      А сьогодні неділя. Я пішла допомагати їй торгувати газетами. Але торгівлі не було.

      Мама плакала. Дідусеві потрібні ліки. У лікарні немає. Потрібно купити.

      Незнайома тьотя дала нам морозиво.

24.09.

      Усі хвалили мою доповідь про планети. Я писала про Юпітер і Марс. Мама допомагала клеїти картинки.

05.10.

      Стріляли! Це було та-а-ак страшно. Я плакала. А дідусь Ідрис, наш сусід, сказав, щоб ми не боялися, що не буде війни. У мене сильно калатало серце. Вибухи були.

      Я боюся ходити до школи.

09.10.

      Кружляли вертольоти й літаки. Низько. Серце калатає. Вони вбиватимуть нас? Сказала мамі.

      Мама каже:

      – Ні. Не буде війни. Не буде!

11.10.

      Багато дідусів із бородами. Усі щось говорять. По колу бігають і читають молитву. Мені здається це дуже дивним.

      А дід Ідрис сказав, що все буде добре, і дав цукерки. І тьотя Валя сказала. І бабуся Зіна. І тьотя Мар’ям.

      Не буде війни. Це просто літаки літають. Дивляться на нас.

15.10.

      Стріляють літаки. Я не ходжу до школи. Ніхто не ходить.

      Я і мама провідували дідуся в лікарні. І я побачила свою бабусю Елізабет. Це мама мого тата. Вона стара.

      Вона спитала мене:

      – Ти мене доглядатимеш? Будеш допомагати мені?

      А потім сказала:

      – Ти дідуся добре доглядаєш!

      Я її бачила всього двічі. Більше ніколи. Вони з мамою не дружать. Бабуся Елізабет живе в районі «Мінутка».

      Дідуся Анатолія в лікарні обікрали. Поцупили гроші, їжу. Йому зробили укол, він заснув, і все вкрали.

      Їжі в лікарні немає. Треба приносити їжу.

18.10.

      Ми були на ринку. Літак низько літав. Усі боялися.

      Я раніше дивилася в небо і не боялася, а тепер дуже боюся. І дивлюся під ноги.

      Стріляють з автоматів на вулицях.

19.10.

      Дорослі кажуть, що на місто сунуть танки. Російські. Єльцин оголосив нам війну, щоб його!

      Дідусь у лікарні. Я боюся, коли бомби кидають. Я і мама продаємо газети. Вони погано продаються. Одного разу я навіть просила милостиню з мамою, одного разу сама. Руку простягати не соромно, соромно дивитися на людей. Купили ліки на ті гроші.

26.10.

      Ми повинні забрати дідуся з лікарні. Йому покращало. Ми не можемо вийти – стрілянина. До нас прийшли сусіди. Вони бояться.

27.10.

      Мамі снилася її мама. Бабуся Галя. Вона померла нещодавно. Вона сказала:

      – Іди. Твій батько чекає, щоб ховали.

      Мама сказала їй:

      – Ні, він живий, він у лікарні.

      І прокинулася. Розповіла мені сон.

      Ми не можемо дістатися до лікарні. Стріляють.

29.10.

      Мама залишала мене в тьоті Валі й Альонки.