Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Дерева впали на землю. Усі перелякалися. Потім пішли в сади – збирати абрикоси. Але вони ще нестиглі, зелені.

      Мені снився страшний сон: у вікно дерлося чудовисько. Воно мало клешні й вибило ґратку на вікні.

15.05.

      Ми гралися: Патошка, Віра, Ася, Хава, Альонка, Русик, Арбі, Умар, Дімка, Іслам, Сашка, Вася, Ілля, Ігор, Серьожа, Денис і я. Спершу в доганялки грали, потім у м’яча!

      Мама давала нам сік «Юпі» з пакетика. Ми розмішували його у відрі з водою. Пили. Мій улюблений помаранчевий, а в Альонки червоний. Полуничний. Потім мама дала нам по жуйці «Турбо». Там машинка є, картинка. Усі дуже зраділи.

      Кіт Мишко захворів.

21.05.

      Я допомагала мамі торгувати печивом на «Берьозці». На роботі мамі не платять. З їжею погано. Тьотя Катя каже:

      – Це часи такі. Важкі.

      Ми варили суп із курячих лап і їли. Раніше з курки варили, а тепер із лап. Лапи продаються на кілограм. Курка була смачніша. Дуже смачніша.

      Мама хоче перевести мене до іншої школи.

      Старшокласники одну дівчинку вдарили стільцем по голові, вона в лікарні. Я дружила з Надею з першого класу. Говорила їй секрети.

      Я збираю наклейки, і лишилося тільки одну наклеїти. Щоб виграти ляльку Синді! Надя попрохала книжку, і я дала. І забула, що в книжці альбом та наклейки! Надя повернула книжку, а альбом ні. Я і мама ходили до них додому. Вони живуть у приватному будинку. Мама прохала її дідуся, щоб віддали. Вони не віддали. Я плакала. У мене тепер немає альбому і немає подруги.

      У них удома я бачила маленьке порося. Воно бігало, як песик.

      Поля

24.05.

      Надя мовчить. Не віддає альбом. А Хава сказала:

      – Ти їй теж не віддай що-небудь!

      І я знала, що в мене Надин словник. І хотіла не віддати, а потім віддала. Якщо вона така, то я не така.

      Мені подобається Єлена Александрівна – вона грається з нами. Це наша вчителька. Ще мені подобається Алексєй, який сидить за однією партою з Юлькою. Я думаю, що кохаю його. Він купив мені булочку в буфеті. Ще він не боїться щеплень. А я та інші дівчата ховалися в туалеті, але нас усе одно знайшли і зробили в спину уколи. Ми плакали.

      Поля

02.06.

      …на столі стояли дві склянки. Одна з їжею для риб, друга з отрутою для мишей. Я знала, у якій отрута. Але було цікаво, що буде, якщо погодувати нею риб. Дала трошки. Вони в акваріумі здохли. Я боялась на них дивитися. Вони стали мертві, а були живі.

      Мама кинулась і давай мене лупцювати.

      – Вбивця! – Мама билася рушником. – Ти вбивця!

      Син тьоті Мар’ям, Акбар, засмутився. То були його риби. Тьотя Мар’ям не сварилась. Вона дала мені бублик і сказала, що викине риб в унітаз.

      Мені не було соромно. Було страшно. Убивця відчуває страх.

      Поля

16.06.

      Мама купила їжі.

      Купала Мишка в тазі. Альонка допомагала. Потім до обіду гуляли. Лежали й дивилися в небо. Я казала Альонці, що привиди живуть у старій котельні, яка стоїть у дворі. Вона лякалася. Альонка молодша за мене на цілий рік.

      Потім прийшов Ігор і став розповідати, що дорослі брешуть і Діда Мороза немає. Я сказала, що немає Діда Мороза