Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

Бомба з далекої війни з фашистами. Нещодавно вона з’явилась із землі.

      Чапу отруїли злі сусіди з третього поверху. Вони ненавидять собак. Чапа був добрий собака.

      По залізниці інколи йдуть поїзди. Куди вони йдуть?

27.07.

      У тьоті Мар’ям, нашої сусідки, є ключі. Вони лежать під килимком біля дверей. Вона завжди їх туди кладе. Я взяла й сховала. Хотіла подивитися, що буде.

      Тьотя Мар’ям прийшла з городу, шукала. А потім я сказала, що ключі знайшла на вулиці, і віддала. Тьотя Мар’ям спізнилася на роботу.

      Поля

11.08.

      Дідусь хворіє. Він лежав. Мама купила ліки. Потім він поїхав до свого помешкання.

      У його квартирі багато книжок – їх ніколи не прочитати! Книжки на всіх полицях, а полиці від підлоги до стелі! Дідусь їх купує і зберігає.

      Я читала Сервантеса, «Дон Кіхота», два томи. Книжки старі. Там усередині картини закриті папером тонким. І я дивилася ці картини й думала, що теж там подорожую.

      Поля

20.08.

      Я прокинулась і згадала дідуся. Позавчора йшов дощ. А потім було сонце. Ми пішли дорогою, і дідусь сказав:

      – Бачиш дерево? Воно – дитина. Потім дерево стане доросле, а потім старе. Колись зникне. З нього зроблять стіл або розтоплять грубку. Так завжди буває.

      Це була береза. Ще він сказав:

      – Не рви листя. Йому боляче.

      Я сказала:

      – Ні, не боляче.

      А дідусь сказав, що листки – це пальці. І я зрозуміла, що, якщо їх зірвати, їм боляче.

      Я більше не буду.

      Поля

25.08.

      Гуляли двором і співали пісні. Я, Альонка і Хава. Про те, як у нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океану.

      Я придумала співати пісню. Ми ходили навколо дому й горлали. Сусіди стукали кватирками.

      Потім прийшов місяць. І ми здивувалися. Місяць був червоний. Ми ніколи раніше не бачили червоного місяця! Він був великий, а навкруг червоне світло. Я сказала:

      – Давайте втечемо звідси. Аж за сині гори!

      Хава не погодилась, Альонка злякалась. Ми вже якось тікали з Альонкою. Недалеко. За дві зупинки тільки втекли.

      Поля

26.08.

      Відпустила мураху. Вона так і не збудувала палац у скляній банці. Мабуть, просто не стала. Не схотіла для мене. Або не змогла на самоті.

      Поля

27.08.

      Мамі на роботі не платять грошей. Ми торгуємо газетами. Ходимо і продаємо їх по вулицях з ранку до ночі. Кричимо: «Газети! Газети!» Ноги болять. Нам потрібно купити ліки. Дідусь у лікарні.

01.09.

      Була на Святі школи. Сказали, у нас будуть уроки кулінарії. Це добре. Я люблю готувати. Мене тьотя Мар’ям учить робити халву й вареники.

08.09.

      Гралася з Ваською. Це син тьоті Дусі.

      Я подарувала Альонці коника. Вона подарувала його Васьці. Я вчепилась у ноги коника. Не хотіла, щоб Васька забрав. Усі ревли.

      Потім я бачила Вадикову бабусю. Її звати Аксінья. З Вадиком я дружила. Катала його на санчатах, коли зима. Він же маленький!

      А потім вийшла якось, а мені назустріч біжать хлопці: Вітя і син дяді Умара. Кричать:

      – Вадик горить! Вадик горить!

      Я подумала,