Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова

кричати:

      – Ми не будемо з тобою гратися! У тебе російське ім’я! Іди геть! Забирайся! Росіянка!

      Учитель змовчав. А в мене всередині порожньо стало. Чому вони зі мною так? І я пішла. Сиділа сама на лавці серед дерев. Нещодавно там знайшли труп чоловіка в куртці. Його об’їв пес. Він тут кілька днів лежав.

      Поля

14.10.

      Сьогодні мені вперше зізналися в коханні. Я читала Блока, мого улюбленого «Демона». А тут Сашка постукав. Син тьоті Алі. Постукав і каже:

      – Я тебе люблю, Полю!

      Він молодший за мене на рік.

      Поля

16.10.

      Звичайно, я не сказала. Але мені більше подобається його старший брат Ерик. Він дуже хоробрий. Він бігав рятувати тата.

      А Сашка маленький.

      Коли моя мама кричить на мене, свариться, Сашка стукає до нас, ніби кличе мене винести сміття. У нас величезний смітник за будинками, схожий на гору Еверест щурячого масштабу. Ніхто сміття машиною роками не вивозить. Ми беремо відра і йдемо туди. Так він рятує мене від матінки та її стусанів.

28.10.

      Я у тьоті Валі й Альонки. Вони живуть у діда Паші в приватному секторі.

      Я прийшла додому зі школи: двері відчинені, ключі в замку, а мами немає. Ніде. Побігла до тьоті Валі. Вона каже:

      – Маму твою вбили! Усіх росіян ріжуть, убивають. Ходімо шукати її тіло.

      Ми повернулися до нас додому. Тьотя Валя каже:

      – Відчиняй шафи! Шукай. Російські військові здали Ґрозний – тепер нас усіх повбивають. Усіх.

      А я її слухаю, і в мене руки трусяться. Чому маму вбили? До чого тут моя мама? Як мені ця клята війна набридла!

      Ми відчиняли всі шафи – шукали. Тьотя Валя сказала, що маму розчленували й у шафу сховали. Потім тьотя Валя мене до себе забрала. Каже, що в дитбудинок не відправить. Будемо з Альонкою як сестри жити. Виїдемо до Росії!

      Мама прийшла. Вона на базарі була. Ключі у дверях забула просто. Як же ми налякались! Я плакала. У мене щось у горлі заніміло, і я задихаюсь.

      Мама сказала, що вона ходить у хустці й має довгий кавказький ніс – ніхто не стане її вбивати. А тьотя Мар’ям сказала, щоб вона все ж таки обережнішою була.

      Тьотя Валя хоче виїхати, але квартиру не купують.

      Поля

16.11.

      Убили старих вірмен. Повісили. Хтось через квартиру це зробив. Убили російську родину: тата, маму і трьох дітей – на зупинці «Автотрест». Зарізали навіть немовля в ліжечку. Я думала: як так можна? Напевне, це дуже погані люди прийшли і всіх убивають.

      Чому ми не можемо виїхати? Мама каже: нема куди – близьких родичів нема, житла ніде більше нема, тут квартиру не куплять, іти нікуди. Що ж робити?

      У школі знущаються та обзивають щодня.

      Мама торгує на ринку, щоб купити їжу. Нервова стала така.

      Поля

26.12.

      Родина Ерика й Сашки виїхала з Чечні. Раптово. Поїхали до своєї рідні в Росію. Може, ті приймуть?

      Не виженуть?

      Як же вони кинули мене? Саму. Боже мій, я вже почала сумувати! Любі мої сусіди. З вами я сиділа без світла, без води, у холодному будинку. Але як мені було радісно від вас. Як тепло! Повертайтеся до Ґрозного!

31.12.

      Руслан,