Буквар миру. Книга для сімейного читання. Григорий Сковорода

я зміг помилкові догмати

      Шалу й безглуздя, які зроджують всякі гріхи.

      Сповнений цим, поборов я теж пристрасті вельми шалені.

      Як допоможеш мені, й далі долатиму я.

      Звабний, віддайся мені, доки жити на світі я буду,

      Медом солодким ти будь, світло моє ти, життя!

      Скроні мої як літа підфарбують ледь-ледь сивиною,

      Моїм сльозам уступи твої останні дари:

      Двічі старим ти зроби мене, разом душею і тілом.

      Й зробиш це, світлом коли враз ти мій розум сповниш.

      Тіло як сили покинуть моє, ти будь разом зі серцем

      Й розумом завжди моїм, світло моє ти й життя!

      Тіла розваги мене як залишать, розрадою будь ти!

      Нею ти будеш, коли світлом мій розум сповниш.

      Тіла багатств коли в мене немає, ти перським скарбом будь!

      Й будеш ти ним лиш, коли світлом мій розум сповниш.

      Чернь як почне проклинати мене, будь до мене ласкавий!

      Й будеш ласкавим, коли світлом мій розум сповниш.

      Встань же мерщій! Чому з тіней речей ти мене не виводиш!?

      Але до того моє серце ти світлом сповни.

      Попіл я, тінь, ніщо. Світлом як сповниш мене, тоді стану

      Сутнє, річ – не як раніш – був я тінь, попіл, ніщо.

      Виведи геть мене з пристрастей й зваб до земного без шкоди!

      Згода! Це вчиниш, коли світлом своїм поведеш.

      Дай мені цього ти світла доволі! Дай смерть зневажати!

      Вмерти бажання ти дай! Смерть мені дай полюбить![80]

      Розмова, названа алфавіт, чи Буквар Миру

      Пісня, с кладена 1761 року, про те, що кінцем нашого життя є мир, а вождь до нього – Бог, і про людське різнопуття

* * *

      Життя безпечне, спокій дорогий!

      Дорожчий ти за гори золоті,

      До тебе завжди лине компас мій,

      Ти край і гавань у моїм житті.

      Мені принадна тиша лиш одна

      І безтурботний, непомітний путь —

      Це моя міра в світі головна,

      Нехай скінчиться циркуль мій отут!

* * *

      Ти, святий Боже і віків Творець,

      Простри долоню в безмежну даль,

      Все тоді піде на добрий кінець,

      Так, як іде до магніту сталь.

      Коли ж марноту зрить моє око,

      Ти мене, Отче, навчи мерщій,

      Бо добре бачиш з свого висока

      Прагнень людських увесь різнобій.

* * *

      Одні на східний, ті в західний край

      Пливуть по щастя з усіх вітрил,

      Той десь на півночі бачить рай,

      А той на південь свій шлях відкрив.

      Один говорить: «Мабуть, хтось косить!».

      Другий же мовить: «Ні, він стриже».

      А цей: «У воза п’ять кіл» – голосить.

      Січе нам думку сам біс уже.[81]

* * *

      Inveni portum Jesum. Саrо, munde, valete!

      Sat me jactastis. Nunc mihi cetra quies.[82]

* * *

      Прощай, потопе стихійний! —

      Звістила голубка Ноя, —

      Спочину на горах вічності,

      Знайшовши вітку блаженства.

Шановному пану, його благородію Володимирові Степановичу Тев’яшову

80

Переклад Мирослава Роговича.

81

Це – варіант дев’ятої пісні циклу «Сад божественних пісень».

82

«Знайдено гавань – Христа. Тіло і світе, прощайте. / Годі тріпати мене. Маю вже спокій певно». Сковорода подає варіацію на тему двовірша з роману Алена Рене Лесажа «Історія Жіля Блаза із Сантільяни».