Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. Олексій Бобровников

на велосипед, потребував постійного підживлення серотоніном.

      Мені потрібно було взяти в дорогу щось безалкогольне, солодке, але не таке, щоб аж нудне; аби одночасно тамувало спрагу і приносило задоволення, хоча б віддалено порівнюване з тим, яке я переживав, прикладаючись до запасів вищезгаданого винороба.

      Серед інших напоїв, продегустованих у місті, я зупинився на грушевому лимонаді.

      У Грузії є кілька різновидів лимонадів, які незрівнянно кращі за будь-які зразки, вироблені на теренах колишнього СРСР.

      Що ж до мінеральних вод, то тут їх близько тисячі!

      Утім, моїм улюбленим джерелом був і залишається нікому не відомий колодязь біля містечка Местія, у Верхній Сванетії, де п’ють нарзан, що б’є прямо з-під землі й тхне содою і металом, холод якого навіть у спекотний день пробирає до кісток.

      «Чого-небудь міцнішого? Ви ж у Цалка!»

      Чоловік, який зустрів мене в місті Цалка, був другом одного з моїх давніх приятелів. Попереджений про можливий візит, він чекав на гостя ще з вечора.

      «Друг твого друга» в Грузії автоматично означає, що під час зустрічі з людиною, яку бачиш уперше, тобі доведеться боротися за свою незалежність у питанні «пити чи не пити?», а також у виборі місця ночівлі.

      Гостинний хазяїн зробить усе можливе, щоб ви не змогли виїхати з його будинку наступного дня і змушені були залишитися як мінімум до післязавтра. До того ж сила тяжіння стає вдвічі інтенсивнішою, якщо ваш візаві – сван або імеретинець. Чоловік, який зустрів мене, був сваном.

      Після сперечань щодо того, чи мав я право зупинятись деінде, крім як у нього («Ти ж друг Тато, а Тато мені брат, дзмао-каци, панімаєшь?»), і з’ясування причин, що змусили мене ночувати в лісі, ми вирушили снідати.

      У цьому містечку мандрівників зустрічають вивіски, що нагадують про грецьке минуле. Серед тутешніх назв поки що немає аргонавтів і золотого руна – кліше, які активно експлуатують мешканці узбережжя, – зате є ресторан «Пантеон», який намагається (втім, не надто успішно) конкурувати зі звичайною їдальнею для водіїв – найкращою корчмою на цій ділянці дороги.

      На годиннику була одинадцята ранку, але в Грузії годинники ніколи не визначають час і не спонукають на рішення, даючи, скоріше, орієнтир, або ж привід для дискусії.

      Це не манірна Європа, де пити починають за будильником і кожен очікує офіційного кінця робочого дня, щоб підняти забрало, розкрити обійми і приєднатися до гурту друзів, які вже визирають його за стійкою бару.

      – А випити чогось міцнішого? Ви ж у Цалка! – усміхається жінка, приймаючи замовлення.

      Грузія – це не місце для снобів, акуратистів і людей, підпорядкованих режиму. Грузія – це країна чоловіків у найкращому й найгіршому розумінні цього слова.

      Якщо так сталося, що ви втомилися або вже категорично більше не можете пити, – єдине, що може врятувати вашу печінку, – велосипед.

      До подорожніх на велосипедах тут ставляться із симпатією, але трохи підозріло. Побачивши велосипед, який