Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків. Олексій Бобровников

як мінімум із трьома чоловіками в Парижі, зокрема з Владиславом Емериком, сином власника нафтових веж. Чоловік Даґні, Станіслав Пшибишевський, мав зв’язок із дружиною свого приятеля Яна Каспровича та ще з однією жінкою на ім’я Анеля Пайонкувна. Остання народила від нього дочку.

      Попередня дружина Пшибишевського, Марта, загинула за загадкових обставин. Слідство запідозрило в її вбивстві Станіслава і Даґні, але зупинилося на версії самогубства.

      1901 року один із коханців Даґні, нафтовий магнат Емерик, запросив подружню пару в подорож Кавказом.

      5 червня 1901-го в номері “Ґранд-готелю” у Тбілісі коханець вистрілив Даґні в голову. Наступного дня вбивця застрелився сам…»

      Так, у кількох коротких реченнях, описана бурхлива історія цієї жінки.

      Коли б моя воля, замість чорно-білої меморіальної таблички, яка вводить в оману перехожих на перехресті вулиць Атонелі і Хідіс куча (дослівно: «Вулиця мосту»), там висіла б кольорова репродукція «Мадонни» Мунка з коротким підписом: «У цьому будинку 100 років тому загинула норвезька секс-туристка Даґні Юль. Після неї залишилися двійко дітей, два коротких оповідання й ось ця картина».

      Едвард Мунк, «Мадонна». Модель – Даґні Юль

      Що трапляється в Тбілісі з непроханими гостями

      – Якої ви думки про грузинів? – запитав я барона Фіно, нашого консула в Тифлісі, який прожив серед них уже три роки.

      – Це народ узагалі без вад, з усіма чеснотами, – відповів той.

      Олександр Дюма. Кавказ

      У Парижі, Москві чи Тель-Авіві вас не будуть любити тільки за те, що ви українець. (Набагато частіше – навпаки.)

      У Парижі гостя не тягнуть до себе додому пригощати вином і знайомити з дружиною лише тому, що він видерся на дах особняка під приводом сфотографувати міський пейзаж.

      І якщо Париж може погрожувати за це депортацією, то у Тбілісі – гарантоване святкове похмілля.

      Місто старе й обшарпане, але гарне, як буває гарною жінка, яка вже в’яне, але в’яне пікантно й зі смаком.

      Щоб устигнути пізнати це місто таким, яким його бачив автор «Трьох мушкетерів», потрібно вийти на прогулянку в старовинний район Сололакі. Тут стоїть один із найдавніших соборів Грузії – Сіоні, безліч художніх салонів і кафе, де збирається місцева «золота молодь», а також дивовижний театр маріонеток, де дають вистави геть не дитячого змісту.

      В районі Сололакі місто має такий самий вигляд, як два століття тому, коли французький мандрівник Шарден назвав Тбілісі «перським містом».

      Кілька років тому, опинившись тут уперше, я потрапив на сходи маленького триповерхового будинку, що стояв на пагорбі поблизу сірчаних лазень, звідки видно всі вісім центральних соборів міста, а також мечеть і синагогу.

      Сходинки риплять, як бутафорська палуба в піратському кіно.

      Повзу майже по-пластунськи. Двері розчиняються перед самим носом, і я намагаюся знов набути вертикального положення.

      – Добрий вечір, – каже не розпізнаваний у пасмах проміння силует. – А що ви тут робите?

      Я