Село не люди. Люко Дашвар

натовчуть!

      – Щось я у Шанівці нормальних хлопців не бачила, – уїдливо встряла Галка.

      – Це у вашій Килимівці – жодного джентльмена, – огризнулася Людка.

      – Ця дурнувата знову на своїх романах зациклилася, – махнула рукою Наталя. – Ну, все. Я пішла додому. Мені батько з міста привіз касети з фільмами…

      – Оце так диво! Увесь клас зібрався, а Марусі немає. От завтра припреться до школи і не повірить, що ми всі були, – сказала Катерина.

      – Точно! Ні за що не повірить! – підтвердив Вадька. – Гей, дівчата! А пішли за село, у балку.

      – Навіщо? – Наталя зупинилася.

      – У мене пляшка є. Покайфуємо.

      І всі вісім голів сьомого класу Килимівської школи знялися з місця та за мить зникли в кінці вулиці.

      – Самогон! – Вадька висмикнув із пакета літрову пляшку з-під ситра. – За початок навчального року!

      – Дурник! Уже середина вересня, – зареготала Наталя. – А з чого пити будемо?

      – А з моїх долонь!

      – У тебе руки брудні…

      – Дівки! Не вередуйте мені. Я у класі – єдиний мужчина. – Вадька відкрутив кришечку. – Хто перший?

      За півгодини на дні пляшки бовкалося грамів сто каламутної рідини. Дівчата сміялися, хоч і не знали з чого. Вадько простісінько з пляшки вилив у рот залишки самогону, покрутив у руках кришечку, закинув у траву.

      – А як не доп’ємо… Чим закриєш? – Людка поповзла по траві.

      – Та вже допили. Ой! Людка, а в тебе щось видно.

      Людка обернулася. Сіла на траві. Спідницю потягнула, та аж тріснула.

      – Що ти брешеш! Я в трусах! І не заглядай, куди не треба!

      – Дівчата… У Вадьки щось у штанях стирчить… – Галка ледь язиком ворушила.

      Вадька опустив голову й довго дивився на свої штани.

      – Що треба, те й стирчить… Ви як хочете, а я до хати. Щось мені погано.

      – Сам висмоктав більш як півпляшки і хоче, щоб йому добре було, – сказала Наталя.

      Катя з Людкою вибиралися з Килимівки городами.

      – Тільки б Марусю не зустріти, – твердила Катерина. – Із рота тхне, наче з Тамарчиного кіоску.

      – Тільки б хлопців шанівських знову побачити, – товкла Людка. – Кать! Я ж… Ти дивись! І заколки… І спідниця нова…

      – Людка, ти красива, – сказала Катя. – Мені такою ніколи не бути.

      Людка глянула на русяву довгокосу подругу.

      – Будеш! – винесла вирок. – Тобі не вистачає… ліфчика!

      Катерина притисла руку до грудей – і сама злякалася.

      – Уже треба?..

      За Килимівкою дівчата сіли в траву – перевзутися.

      – Людка, я так їсти хочу… Як за двох! – поскаржилася Катерина.

      – Може, ти вагітна? – серйозно спитала Людка. – Я читала про одну жінку в Індії. Вона завагітніла від думок про любов. Ой, Катька! Я так боюся завагітніти! Весь час про Сергія думаю. Чуєш? У мене яйця варені є і хліб зі смальцем. Будеш?

      – Буду…

      Катерина геть усе з’їла.

      – Люд, а про вагітність ти серйозно?..

      – От прийдемо додому, я тобі дам той журнал почитати.

      Людка