Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

та територіального ядра цього князівства. Таким ядром землі-князівства став північно-східний сектор «Руської землі», що випереджала в розвитку феодальних відносин інші давньоруські території. Основним фактом формування території Чернігівського князівства було підпорядкування державній князівській владі «племінних» територій східних сіверян, радимичів та в’ятичів у інтересах панівного класу «Руської землі», і передусім знаті її північно-східної частини.

      Північним кордоном власне чернігівської території можна вважати болота Перисте і Замглай – природну межу з радимичами Х – ХІІ ст. Біля східної межі цієї території (р. Снов), за 30 км від Чернігова, розташовувалося одне із головних міст другої складової частини територіального ядра Чернігівського князівства – Сновськ. Найбільшими містами новгород-сіверської території були ще й Новгород-Сіверський та Стародуб.

      За 24 км на схід від Стародуба, на лівому березі р. Ваблі, розташовувалося містечко Синін міст, південніше, на правому березі Судості, розташовувався Радощ (сучасний Погар). Синін міст і Радощ, мабуть, були прикордонними пунктами. Від Брянська і Трубчевська ці міста відділені широкими лісами межиріччя Судості та Десни.

      Рис. 6. Чернігівська і Переяславська землі у ХІІ–ХІІІ ст. (за П. П. Толочком)

      На північ від р. Ваблі містилася компактна територія Подесення, що не входила, згідно з даними середини XII ст., до територіального ядра Чернігівської землі. Путивль, котрий розташовувався у Посем’ї не входив до власне новгородської території. Кордони другої складової частини територіального ядра Чернігівської землі можна визначити таким чином: на заході – по р. Снов, включно з правобережною смугою зі Сновськом і Рочеськом; на півночі – по р. Вабля, північніше Стародуба й Синіна моста; на північному сході – по р. Судость, а на півдні – по Сейму та Десні. Східний кордон з’явився ще в другій половині IX ст. як межа «Руської землі», а північний в X – на початку XI ст.

      Географічне розташування Новгород-Сіверська аналогічне розміщенню Стародуба – в прикордонній смузі «Руської землі», що свідчить начебто на користь початкового входження Новгорода до складу Сновської тисячі у XI ст. За археологічними матеріалами, все ж таки не можна прослідкувати аналогію зі Стародубом: найдавніші кургани околиць Стародуба дають матеріали, близькі до курганів Сновська, а поблизу Новгорода такі кургани не відомі. Щоправда, це може говорити лише про пізніше виникнення міста, що підкреслене і в самій його назві.

      З огляду на ще північніші території, варто зазначити, що географічною назвою Вщизької волості було Подесення. Окрім Вщижа й Орміни, в Подесенні відомі Воробейна і Росусь. Характерним є розташування цієї території щодо етнічних земель радимичів і в’ятичів. Вона начебто поздовжує по правому берегу Десни стародубський клин Сновської тисячі між землями в’ятичів