Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов

зі східного краю на Лівобережжі Дністра. Прикарпатські укріплені пам’ятки, до яких належить не менше як 35 городищ, що походять ще з племінного періоду, охоплюють басейн Верхнього Подністров’я та верхню течію Сану. Вони виникли не одночасно, але в X ст. вже існували.

      Більшість із них (75 відсотків) припинили існування наприкінці Х – ХІ ст. Тривало життя до ХІІ–ХІІІ ст. на городищах Городниця на Збручі, Калачарівка, Більче Золоте, Городниця на Дністрі, Крилос, Урич, Олесько, Підгірці, Буськ, Стільське. А на території сучасної Польщі матеріали ХІІ–ХІІІ ст. виявлені ще на трьох городищах у верхів’ях Сану: Пщемисль, Германовіце, Трепча. Понад 2/3 із них великі за площею (2–10 га).

      Складно судити, чи входили землі, обмежені цими городищами до однієї територіально-племінної області. Але більш впевнено можна говорити про організацію оборони в західному напрямку у зв’язку з небезпекою з боку Великоморавської держави IX ст., Угорської та Чеської держав X ст. Очевидно, не випадково область прикарпатських городищ має потужний захист із заходу і майже відкрита зі сходу, в межиріччі Збруча – Серету.

      У територіальному відношенні городища в межиріччі басейнів Дністра і Західного Бугу разом із селищами, що перебували під їхнім захистом, належать до басейну Верхнього Подністров’я. Ще північніше, в басейні Західного Бугу в смузі шириною близько 50 км (до району м. Сокаль) городища і селища VІІІ–Х ст. на території сучасних України та Польщі невідомі.

      Західноволинські городища не можна розглядати ізольовано від сусідніх городищ на території сучасної Польщі. Всі вони розміщуються однаково на одну й ту саму відстань (до 50 км) по обидва боки верхньої течії Західного Бугу – до р. Вепш (притоки Вісли) на заході й до верхів’їв басейну Прип’яті на сході. Тут відоме 21 городище кінця І тис. н. е., що розташовані двома смугами впоперек (із заходу на схід) до течії Західного Бугу. У північній смузі налічується 12 укріплених пунктів, а в південній – 9. Серед городищ переважають округлі, нерідко з кількома кільцевими валами зі суміщеним плануванням. Західнобузькі укріплення поділяються на постійно заселені та на тимчасово використовувані. Розміщення фортець двома смугами зі сходу на захід зумовлено природними чинниками, воно відповідає членуванню ландшафтно-географічних зон, котрі змінюються в меридіональному напрямку.

      На короткому відрізку верхів’їв Західного Бугу місцевість різко переходить від лісостепу до зони Полісся, від Подільського плато до Верхньобузької низовини й прип’ятсько-пінських боліт. Західноволинські городища розміщені двома рядами по південному краю поліської зони. Північний ряд попередньої із розглянутих тут, прикарпатської групи, також видовжений із заходу на схід, відповідно, з північною межею лісостепу, що проходить по краю Подільського плато. Немає підстав вважати, що обидві смуги західноволинських укріплень територіально були повністю відокремлені одна від