Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

односельці! – несміливо почала Марія Макуха. – Ми зібрали вас тут, бо товариш Котельников хоче сказати вам щось важливе.

      Андріан Котельников зробив крок уперед.

      – Товариші перетинці! – почав він. – Виконуючи наказ нашого вождя і вчителя товариша Сталіна, непереможна Червона армія сімнадцятого вересня перейшла річку Збруч, котра віками розділяла український народ, і визволила вас від панського гніту. Назавжди знищено кордони між Західною і Радянською Україною. Радянська влада позбавила народи Західної України жаху, нещастя і війни. Трудящі Західної України назавжди покінчили з проклятим минулим. Віднині немає місця поміщикам-паразитам і дармоїдам. Земля буде належати тому, хто сам її обробляє!

      Хоч Котельников говорив російською мовою, основне перетинці все ж зрозуміли. Вони мовчки слухали оратора і переводили погляди від нього на Марію, котра почувалася незручно у новій ролі голови сільської ради. Дещо збоку, не поряд дочки, але й не у загальному натовпі, стояла Катерина Білецька. Вона лише тепер, здавалося, відійшла від звістки про смерть сина Степана і навіть раділа від того, що її Марія, нарешті, стала великою людиною.

      А Котельников продовжував:

      – Коли у вас раніше були вибори, ви кого вибирали? Адвокатів, попів і поміщиків! Чи були серед них такі, як ви, робочі люди? Не було! Чи могли ви просто так прийти до того, кого вибрали, зі своєю бідою? Не могли, бо пани сиділи далеко у Варшаві. Зараз все змінилося. Не пани і не попи будуть вирішувати, як вам далі жити, а ви самі виберете людину, робочу людину, котра виросла з вами, котру ви можете бачити кожен день, і вона не буде ховатися від вас. Але то має бути справжня робоча людина, а не якийсь там юрист! Двадцять другого жовтня будуть вибори делегатів до Українських Народних Зборів. На них вибрані вами делегати передадуть справжнім трударям поміщицькі землі й землі осадників і звернуться до товариша Сталіна з проханням приєднати Західну Україну до Української Радянської Соціалістичної Республіки, щоб спільно з радянськими народами будувати світле майбутнє!

      Андріан Котельников на мить замовк потім закінчив свій виступ словами:

      – Селяни, пам’ятайте! Неділя, двадцять друге жовтня є день виборів до Українських Народних Зборів! Всі, як один чоловік, візьмемо участь у виборах депутатів до Українських Народних Зборів! Оберемо до Українських Народних Зборів кращих представників трудової інтелігенції!

      Він знову дещо помовчав, потім заговорив знов.

      – Може, у вас є якісь запитання?

      Перетинці мовчали. Вони ще пам’ятали, що подібні запитання і, головне, відповіді на них іноді вони відчували на своїх спинах.

      – Ну, запитуйте! Не бійтеся! Вам уже нема чого бояться! – заохочував парторг. – Тепер вже прийшла своя влада!

      Тут наперед вийшов Василь Вовк. Не те що він найменше боявся, просто у свій вік йому вже було однаково, що буде потім.

      – От, пане, ви говорити про кращих представників! – сказав Вовк. – То, може, ви нам покажете їх?

      – А чого ж, покажу! – з готовністю мовив