Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

таких слів у Катерини опустилися руки. Вона не плакала – всі сльози у неї закінчилися, ще коли чекала свого чоловіка Тому з австрійського полону, лише повторювала:

      – Бідний мій Степанку! Не зовижу більше тебе!

      У такому стані її застала Марія, що саме вийшла з хати. Побачивши незнайомих і застиглу матір, вона кинулася до неї.

      – Що сьи стало, мамо? – запитала вона.

      – Нема більше нашого Степана, доню! Забили єго, як твого чоловіка! – відказала Катерина.

      Марія нарешті підвела очі на чоловіків.

      – Хто ви такі? – запитала вона. – Що вам треба?

      – Ми до вас, Маріє Фомівно! – сказав цивільний. – Мене звати Георгій Руденко, а зі мною товариш Таланов. Нам дуже шкода, що ми принесли вам таку тяжку новину. Ми знаємо про вашого чоловіка, котрий також віддав своє молоде життя за те, щоб ви жили в єдиній сім’ї радянських народів.

      – Що вам треба? – повторила своє запитання Марія.

      – Ми пропонуєм вам, товаришко Макуха, стати нашим представником у навколишніх селах.

      Марія з-під лоба подивилася на Руденка.

      – То є як? Війтом, чи що?

      – Війта вже не буде! Замість нього буде голова сільської ради, і ми хочемо, щоб ним були ви, товаришко Макухо!

      – Але ж я не вмію керувати! – розгублено відказала Марія.

      – Це нестрашно! Вам у допомогу ми пришлемо людину, котра буде секретарем партійного осередку.

      – А у нас немає комуністів! – повідомила жінка.

      На це Руденко усміхнувся.

      – Вы будете первой! – замість нього відповів військовий.

      – Головне, щоб ви захотіли, – мовив Руденко. – Нам дуже важливо, щоб місцевими людьми керувала віддана нам людина!..

      Секретарем ще поки що відсутнього партійного осередку новоствореної Вишівської сільської ради виявився сорокарічний виходець з Миколаєва. Звали його Андріан Котельников. Побачивши безпорадну Марію Макуху, що сиділа у кімнаті, котру ще місяць тому займав війт Макар Пашко (чому той був невимовно радий, адже вже давно хотів піти на спочинок), новий парторг вирішив поки що не просто допомагати, а керувати самому, звичайно не забуваючи, що номінально головою сільради є вона. І найпершим рішенням нового парторга стало розпорядження зібрати населення місцевих сіл на мітинг.

      – Де ви зазвичай збираєтесь? – запитав Котельников.

      Його російська мова була незвичною для Марії, але тим не менше зрозумілою.

      – Біля церкви після відправи, – повідомила вона.

      – Забудьте про церкву! – категорично відказав Котельников. – Відтепер ніяких зв’язків із цим розсадником мракобісся бути не може! У Радянському Союзі церква відділена від держави, тобто від нас із вами, товаришко Макуха! Ми з вами держава!

      – Але ми не Радянський Союз! – обережно заперечила Марія.

      – Ось тому і треба зібрати людей! – зауважив Котельников. – Тимчасове управління Львова виступило з ініціативою скликати Народні Збори Західної України.

      – А що то таке?

      – Народні