Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

на території Цитаделі й, напевне, навіть не здогадувалися, що зовсім поряд заховалися залишки польського гарнізону. Зараз у німецьких генералів був інший біль: тіла загиблих солдатів. Їх треба було забрати з території фортеці. Саме під час такої «зачистки» один надто допитливий солдат і помітив на північному форті якийсь рух. Відправлений на розвідку загін був обстріляний з кулемета, і німці зрозуміли, що частина поляків ще знаходиться у фортеці.

      Це сталося вже дев’ятнадцятого вересня. Не бажаючи знову зустріти опір польського гарнізону (а про чисельність його генерал Гудеріан не мав жодного уявлення), до форту відправили майора Реннера. Той запропонував капітану Радзишевському почесну капітуляцію.

      – Інакше, гер гауптман, наша артилерія зрівняє з землею цей форт, – мовив майор.

      Вацлав Радзишевський їдко усміхнувся і перевів погляд з майора вдалину, де продовжували свою справу німецькі солдати допоміжної служби.

      – Спробуйте! – відповів він і, приставивши до конфедератки два пальці, зник за брамою форту.

      Навчений попередніми днями, генерал Гудеріан не став штурмувати форт. Натомість увесь наступний день його обстрілювала артилерія. Цей артобстріл підлеглі Радзишевського пересиділи у закопаній у вал казармі, тому перенесли його спокійно, без втрат.

      Лише надвечір німці зробили обережну спробу перевірити стан оточених, але одразу відступили, зустрівши досить щільний вогонь, до того ж підсилений гарматою.

      Богдан Вовк вже звик воювати. Коли потрібно було, він разом з усіма ховався у підземній казармі, коли підходила його черга, стояв (вірніше, лежав) на дозорі, а бувало, і приймав бій. Юнак так і не міг точно сказати, вбив він когось чи його кулі пролетіли мимо, але той факт, що всі атаки ворога захлинулися, дозволяв сподіватися, що в цьому є і його заслуга.

      Яким же було здивування капітана Радзишевського, коли увесь день двадцять першого вересня німці не випустили по форту жодного снаряду. Розуміючи, що просто так генерал Гудеріан нічого не робить, капітан наказав посилити пильність. Спокійно минав і наступний день, і оточені вже подумували, що і цього разу промине, але тут Радзишевського викликали на вал. Подивившись на територію Цитаделі, капітан не повірив своїм очам. Німецькі солдати вишикувалися у чіткі чотирикутники й майже стройовим кроком рушили у напрямку до Тереспільських воріт.

      «Залишають німці фортецю, – про себе сказав Радзишевський. – А чому залишають? Не подобається мені це!»

      Він далі продовжував спостерігати за тим, що відбувалося спереду. Ось його увагу привернули інша група військових, які в’їхали на територію фортеці зі сходу. Вже перший погляд підказав йому, що це не німці. Він бачив, як невідомі солдати невміло розгорнулися у шеренгу й одразу пішли в атаку. Дещо позаду їхали, випускаючи синій дим, три бронеавтомобілі, досить-таки незграбні, як на капітана. Він не спішив віддавати команду, не дізнавшись, проти кого, власне, буде воювати. Коли наступаючі