Три мушкетери. Александр Дюма

його, якщо де Тревіль помилявся в ньому. Хоч би як там воно було, але він міцно потис д’Артаньянові руку і сказав:

      – Ви чесний юнак, але зараз я можу зробити для вас тільки те, про що я вже вам сказав. Двері мого будинку завжди будуть для вас відчинені. Згодом, маючи можливість бачити мене будь-коли, а отже, і маючи змогу скористатися слушним моментом, ви, можливо, дістанете те, чого так прагнете.

      – Ви хочете сказати, добродію, – мовив д’Артаньян, – що ви чекаєте, щоб я виявився гідний цієї честі. То що ж, – додав він з тією невимушеністю, що так властива гасконцям, – мушу запевнити вас, що чекати вам доведеться недовго.

      І вже збираючись вийти, він уклонився з виглядом людини, яка вважає, що з рештою вона впорається сама.

      – Та заждіть же, – сказав де Тревіль, зупиняючи його. – Я обіцяв вам листа до начальника академії. Чи ви, мій юний друже, надто горді, щоб узяти його?

      – Ні, добродію, – заперечив д’Артаньян. – І запевняю вас, що з ним не станеться того, що сталося з листом мого батька. Я берегтиму його якнайпильніше, і він, клянуся вам, потрапить у потрібні руки, і горе тому, хто спробує відняти його в мене!

      Почувши ці слова, де Тревіль усміхнувся і, залишивши свого молодого земляка біля віконної ніші, де вони щойно розмовляли, сів за стіл, щоб написати обіцяного рекомендаційного листа. Д’Артаньян у цей час, від нічого робити, заходився вистукувати по шибці якийсь марш, спостерігаючи за мушкетерами, що один по одному виходили з будинку, і проводжаючи їх поглядом доти, поки вони не зникали за рогом вулиці.

      Написавши листа, пан де Тревіль запечатав його, підвівся і підійшов до юнака, щоб вручити йому конверт. Але тієї миті, коли д’Артаньян простяг руку за листом, де Тревіль із подивом побачив, як юнак раптом підстрибнув на місці і, почервонівши від гніву, вибіг з кабінету з криком:

      – Ні, тисячу чортів! Цього разу він од мене не втече!

      – Хто він? – спитав де Тревіль.

      – Той, хто вкрав у мене листа! – не спиняючись, відповів д’Артаньян. – Негідник! – І з цими словами він зник за дверима.

      – Божевільний! – пробурмотів де Тревіль. – Якщо тільки… – додав він, – це не спритний привід утекти, бачачи, що його хитрість ні до чого не привела.

      IV

      ПЛЕЧЕ АТОСА, ПЕРЕВ’ЯЗЬ ПОРТОСА І ХУСТОЧКА АРАМІСА

      Д’Артаньян, не тямлячи себе від люті, трьома стрибками перетнув передпокій і кинувся щодуху вниз, сподіваючись так само швидко подолати й ці сходинки, та зненацька він налетів на мушкетера, що виходив од пана де Тревіля через бічні двері, і головою так буцнув його в плече, що мушкетер аж закричав або, точніше, завив од болю.

      – Пробачте… – сказав д’Артаньян, намагаючись його обминути, – пробачте мені, але я поспішаю.

      Він проскочив іще кілька сходинок, аж тут чиясь залізна рука міцно схопила його за перев’язь, примусивши зупинитись.

      – Ви поспішаєте! – вигукнув мушкетер, блідий, немов похоронний саван. – І тому ви штовхаєте мене, кажете