Три мушкетери. Александр Дюма

стояли близько один від одного, так, що між ними ледве могла протиснутися людина. Д’Артаньян вирішив, що цього простору для нього цілком досить, і рвонув уперед, сподіваючись стрілою пронестися між ними. Але д’Артаньян не врахував сили вітру. Він уже майже прослизнув між ними, як порив вітру підхопив довгий плащ Портоса, і д’Артаньян заплутався в його складках. Можливо, в Портоса були причини не розставатися з цією важливою частиною свого вбрання, бо, замість того щоб випустити з рук полу, яку він притримував, він потягнув її до себе і так крутнув д’Артаньяна, що остаточно загорнув гасконця в оксамит свого плаща.

      Д’Артаньян, чуючи, як мушкетер лається на всі заставки, намагався напомацки вивільнитися з-під плаща і ще більше заплутувався в його складках. У цю хвилину він найдужче боявся пошкодити чудову перев’язь, про яку ми вже розповідали. Боязко розплющивши очі, він побачив, що впирається носом у Портосову спину, якраз між лопатками, тобто – в саму перев’язь.

      На жаль, як і багато чого в цьому світі, що лише зовні здається прекрасним, перев’язь Портоса блищала золотом лише спереду, а ззаду була з простої буйволячої шкіри. Гоноровитий Портос, не маючи змоги придбати перев’язь із суцільного золотого шитва, купив таку, яка була золотою наполовину. Тепер ставали зрозумілими і його вдавана застуда, і потреба весь час носити плаща.

      – Якого біса! – репетував Портос, щосили намагаючись здихатися д’Артаньяна, який вовтузився в нього за спиною. – Чи ви блекоти об’їлися, що отак накидаєтеся на людей?

      – Вибачте, – сказав д’Артаньян, визираючи з-під руки велетня, – але я дуже поспішаю. Я женуся за одним типом…

      – І, женучись, очі залишаєте вдома? – не заспокоювався Портос.

      – Ні… – відповів ображений таким зауваженням д’Артаньян, – мої очі при мені і, дякуючи їм, я бачу те, чого не бачать інші.

      Хтозна, чи зрозумів Портос цей тонкий натяк, але він дав волю своєму гнівові.

      – Добродію, – гарикнув він, – запевняю вас: якщо ви отак і далі налітатимете на мушкетерів, то вас добряче віддухопелять!

      – Відлупцюють? – перепитав д’Артаньян. – Чи не сильно сказано?

      – Сказано так, як личить людині, що звикла дивитися в обличчя своїм ворогам.

      – Ще б пак, хай йому біс! Я ж бо знаю, що спиною ви ні до кого не повернетесь.

      І юнак, у захваті від свого дотепу, побіг далі, голосно регочучи.

      Розлючений Портос хотів був уже побігти за д’Артаньяном.

      – Пізніше, пізніше! – гукнув йому молодий гасконець. – Коли на вас не буде плаща!

      – О першій годині, за Люксембурзьким палацом!

      – Чудово, о першій! – відповів д’Артаньян, повертаючи за ріг.

      Але ні на тій вулиці, якою він щойно пробіг, ні на тій, яка була перед його очима тепер, він нікого не побачив. Хоч як повільно йшов незнайомий, він таки встиг зникнути або зайти до якогось будинку. Д’Артаньян розпитував про нього кожного зустрічного, спустився до перевозу, піднявся спершу вулицею Сени, а потім і Червоного Хреста. Незнайомий мов крізь землю провалився! Попри неуспіх, ця погоня, проте, була не