Три мушкетери. Александр Дюма

що ж він розповідає? – розв’язно поцікавився Портос.

      – Він каже, що у Брюсселі здибався з Рошфором, цим вірним прихвоснем кардинала. Той перевдягнувся капуцином і, завдяки такому маскараду, обкрутив круг пальця, як останнього дурня, пана де Лега.

      – Як останнього дурня, – відгукнувся Портос. – А чи є в цій історії хоч дещиця правди?

      – Я чув усе це від Араміса, – відповів мушкетер.

      – Невже?

      – Ви самі все добре знаєте, Портосе, – сказав Араміс. – Я ж учора вам розповідав. Утім, панове, годі про це говорити.

      – «Годі про це говорити»! – вигукнув Портос. – Ви так гадаєте? «Годі про це говорити»! Сто чортів! Легко ж ви все вирішуєте!.. Як?! Кардинал шпигує за дворянином, за допомогою зрадника, розбійника, шибеника викрадає в нього листи, а потім, використовуючи ці листи, хоче відрубати Шале голову під тим приводом, нібито Шале мав намір убити короля й одружити герцога Орлеанського з королевою! Ніхто не міг знайти розгадки цієї таємниці. Ви, на втіху всім нам, нарешті розповіли про неї вчора, а сьогодні, коли ми все ще приголомшені цією новиною, кажете: «Годі про це говорити»!

      – Ну то поговорімо, коли вам так хочеться, – терпляче погодився Араміс.

      – Дісталося б цьому Рошфору, якби я був конюшим пана де Шале! – вигукнув Портос.

      – А потім вам дісталося б від Червоного герцога, – спокійно зауважив Араміс.

      – Червоний герцог… Браво, браво! Червоний герцог!.. – закричав Портос, плещучи в долоні й схвально киваючи головою. – Червоний герцог – це чудово. Я зроблю так, щоб усі дізналися про це прізвисько, слово честі. Ну й жартівник цей Араміс!.. Як прикро, що ви не змогли віддатися своєму покликанню, любий мій! З вас би вийшов чудовий абат!

      – О, це тільки тимчасова відстрочка, – мовив Араміс. – Якогось дня я все-таки стану ним. Адже ви добре знаєте, Портосе, що саме з цієї причини я й досі вивчаю богослов’я.

      – Авжеж, він зробить так, як каже, – запевнив Портос. – Рано чи пізно, але зробить.

      – Найпевніше – рано, – відповів Араміс.

      – Він чекає тільки одного: щоб остаточно зважитися й знову вдягти сутану, яка висить у нього в шафі за мундиром! – озвався якийсь мушкетер.

      – Чого ж він чекає? – спитав другий.

      – Він чекає, коли королева подарує французькому престолові спадкоємця.

      – Не варто, панове, жартувати з цього приводу, – зауважив Портос. – Королева, хвалити Бога, ще в такому віці, що може на це піти.

      – Кажуть, що пан Бекінгем[17] у Франції!.. – сказав Араміс, лукаво посміхнувшись і тим самим надавши цим, здавалося, невинним словам якогось двозначного відтінку.

      – Арамісе, друже мій, цього разу ви не праві, – перервав його Портос, – через свою звичку жартувати з усякого приводу іноді ви заходите надто далеко. Якби пан де Тревіль почув, вам би перепало від нього за такі слова.

      – Ви, здається, повчаєте мене, Портосе? – зухвало спитав Араміс, у смиренному погляді якого на мить спалахнула блискавка.

      – Любий

17

Бекінгем Джордж Вілльєрс, лорд (1592–1628) – англійський політичний діяч, фаворит королів Якова I та Карла I.