Після падіння. Деннис Лихэйн

блуза підкреслює зелень ваших очей.

      – Дякую.

      – У вас завжди таке шовковисте волосся?

      – Я щойно зробила укладку.

      – Вона вам личить.

      Вона ясно йому всміхнулася. У відповідь на цю усмішку його очі запульсували, і він мовчки, ледь помітно всміхнувся.

      – О Господи, – промовив він.

      Вона не сказала нічого – тільки багатозначно кивнула й зазирнула йому в очі.

      – Здається, ви вже відчуваєте, як пахне той Пулітцер.

      – Що ж, – промовила вона, – не варто випереджати події.

      Рейчел передала йому сторінки.

      Він опустився на стілець.

      – Треба замовити щось випити, – байдужим тоном зауважив він, почавши читати. Перегорнувши першу сторінку, він глянув на неї, а вона підбадьорливо всміхнулася. Він продовжив читати й наморщив чоло: передчуття обернулося на заціпеніння, потім – на відчай, а тоді нарешті на обурення.

      – Тут, – сказав він, відмахнувшись від офіціантки, яка саме підійшла, – написано, що я – ґвалтівник.

      – Ну, щось таке, хіба ні?

      – Тут написано, що в хімічній залежності, алкоголізмі та сексуальній нерозбірливості тих жінок винен я.

      – Тому що так і є.

      – Тут написано, що я намагався шантажем змусити вас зруйнувати життя цих жінок удруге.

      – Бо так і було. – Вона привітно кивнула. – А ще ви зводили на них наклепи в моїй присутності. Також закладаюся, що, бодай трішки пошукавши інформації в місцевих генделиках, я знайшла б докази на користь того, що ви зводили на них наклепи перед половиною чоловічого населення західного Массачусетсу. А це було б порушенням умов вашого умовного терміну. І це означає, Феліксе, що, коли цей матеріал з’явиться у «Ґлобі», ви, бляха-муха, підете просто до блоку D.

      Вона відкинулася назад і побачила, як йому відібрало мову. Коли він нарешті зазирнув їй у вічі, його погляд став відверто мученицьким і враженим.

      – Ці руки, – він підняв руки, – подарували вам життя.

      – До сраки ваші руки, – сказала вона. – У нас нова домовленість. Гаразд? Я не подам цього матеріалу.

      – Благословляю вас. – Він випрямився на стільці. – Я знав, щойно…

      – Назвіть мені ім’я мого батька.

      – Я був би радий, але пропоную замовити щось випити та обговорити цю думку.

      Вона забрала сторінки з його рук.

      – Негайно назвіть мені ім’я мого батька, інакше я подам цей матеріал, – вона показала на барну стійку, – з отого телефона.

      Він згорбився, не встаючи зі стільця, і звів очі до вентилятора, що з іржавим рипінням поволі обертався на стелі над ним.

      – Вона називала його Джей-Джей.

      Рейчел поклала статтю назад у сумочку, щоби приховати дрож, який охопив її руки від долонь до ліктів.

      – Чому Джей-Джей?

      Він перевернув руки на столі долонями вгору, вдаючи нещасного прохача перед долею.

      – Що я тепер робитиму? Як житиму?

      – Чому вона називала його Джей-Джей?

      Вона усвідомила, що зціпила