Колискова для Софії. Нина Фиалко

рису, яка, на її думку, так подобається людям. Шафа тріщала від суконь та костюмів, які колись належали дружині банкіра. Тоді вони були завеликі на Анфісу, але вона жінка тямуща й добре розуміла, що з великого зробити мале найлегше. За кілька років ситого життя, що минули з часу переїзду, одяг уже підходив, ніби на неї шитий.

      Минули важкі роки для Данила Кириловича й безтурботні – для Анфіси Гаврилівни. Подружжя спромоглося лише через десять років народити сина Федора, бо Анфіса хоч і не працювала жодного дня, але й клопоту з дітьми боялася. Після народження первістка Данило Кирилович привів у дім няньку, молоденьку симпатичну сільську дівчину. Знаючи його ласу до жінок натуру, Анфіса терпіла її доти, доки хлопчик став на ноги. Потім випровадила з хати й попросила зникнути назавжди. Бачила чоловікові хтиві погляди, від яких обличчя наймички займалося рум’янцем і та опускала очі. Дружина знала не з розповідей інших, чим це закінчується. У Вологодську область повертатися не мала наміру, якщо Данило вибере молодшу, тому боролася за щастя своїм способом. Вибрала зі свого гардеробу кілька суконь, у які сама вже не влазила, пояснила на пальцях, чим може закінчитися злягання няньки з Данилом Кириловичем, і попросила виїхати з міста. На дорогу не забула грошей вділити. Наймичка виявилася мудрою…

      Данило посміявся з дружини, але й «віддячив» обіцянкою, що до кінця життя жодної помічниці в їхньому домі не буде. Якийсь час, щоб змусити і Анфісу ревнувати, затримувався на роботі, аби вона думала, що він зустрічається з колишньою наймичкою на стороні. Та це йому скоро набридло.

      Анфіса хоч і «деревенская» баба, але добре знала, що, згідно з неписаним партійним статутом, комуніст не має права вступати в інтимний зв’язок з іншою жінкою, як би йому не свербіло. Страх втратити партійний квиток і дістати клеймо аморального чоловіка не дозволили йому виходити за межі норм моралі, які тоді гостро засуджували не стільки в суспільстві, як самі ж комуністи. Боязнь втратити хлібну посаду й владу над багатьма людьми змусила Данила змиритися. Йому подобалося бути на вістрі всіх подій у місті. Великих економічних злочинів за його керування відділом не розкрили, бо їх, може, і не було. Люди ще добре пам’ятали репресивні дії влади перед війною і не наважувалися порушувати закони.

      Роки стрімко минали. Життя в країні поступово налагоджувалось, і люди почали втрачати страх перед каральними органами. Розпочався розквіт стосунків «ти – мені, а я – тобі», тобто бартер товарів на побутовому рівні. Щоб винести куплений у доступному місці товар і обміняти його на потрібний в іншому місці, треба було подолати не одну перепону.

      Це створювало велике поле діяльності для людей, якими керував Данило Кирилович. До його кабінету стояла черга ходаків, котрі намагалися порятувати когось із затриманих його працівниками порушників закону. Мати в «друзях» людину із цієї установи стало за честь. Щоб залагодити справу на десять карбованців, треба було викласти не менше сотні, але воно того вартувало.