Колискова для Софії. Нина Фиалко

систематичну відсутність уночі».

      – Ще мені одна втрата! – якось розсміялася Ді, коли подруга сказала, що кається за той необдуманий інтимний зв’язок. – Викинь з голови того Едика. Ти гідна кращого кавалера.

      – Ти ж мене переконувала, що він той, на якого я мала звернути увагу, – дорікнула Тамара.

      – Звернути увагу, а не спати з ним! Подруго, нікого не звинувачуй і май свою голову на плечах! Хто ж думав, що він виявиться звичайним колекціонером незайманих дівчат…

      – Ді, хто зробив тебе такою злюкою?

      – Проживеш з моє – дізнаєшся. Дивися на речі простіше й забудь про те, що сталося. Бувають випадки, набагато гірші за твій…

      Особливий випадок, мабуть, у кожного є. Він ятрить душу й надовго залишається в пам’яті, а де в кого – на все життя.

      Минуло два місяці від того пам’ятного вечора. Напередодні вихідного до бару зайшов Едик і всівся за столик, який обслуговувала Тамара. Вона навмисне не поспішала підходити, поки адміністратор не зробив зауваження. Щоб не наражатися на неприємність, підійшла, поклала перед ним меню і хотіла вже піти. Едик притримав за руку.

      – Може, годі вже гніватися на мене?

      – З чого ти взяв, що я гніваюся? – байдужим тоном відповіла Тамара.

      – Не шукаєш мене, не просиш зустрітися, – грайливо заглядав в очі чоловік.

      – Це б щось змінило?

      – Завтра можемо провести час разом. Чи ти зайнята?

      – Не зайнята, але не бачу в цьому потреби… – усередині вся кипіла, хотіла виговоритись, але ж не тут, коли на тебе спрямовано безліч очей.

      – Ти справді не маєш до мене жодних претензій? Радий цьому, бо саме таку відповідь я хотів від тебе почути. Замовляти нічого не буду… – посміхнувся і швидко здимів.

      Тамара вклякла біля порожнього столика й не могла з місця зрушити. Підійшла Ді й штурхнула в плече.

      – Ти чого, подруго? Що він тобі сказав таке, що ти стоїш, мов заворожена?

      – Усе добре… Не зли ще й ти мене!

      Тамара різко повернулась і попрямувала до іншого столика, де сидів гурт дівчат. Вони, напевне, були студентками, бо одна перед одною вихвалялись якимось досягненням. Нехай тимчасовим, але успіхом. Вона взяла замовлення й намагалася не думати про Едика. Гніватися на нього чи відпустити і нехай зваблює інших дівчат, таких молоденьких, як за тим столиком?.. Спостерігаючи за Ді, раптом подумала: «Чи це не вона намовила хлопця спокусити мене, непіддатливу, а він тепер шукає виправдання? Чого б це він уникав зустрічі? Адже раніше ледь не кожного дня заходив на пиво, а тепер проходить повз».

      Хотілося забути про той випадок, але через два тижні в Тамари почалася блювота й стало зрозуміло, що вона «залетіла». Подолавши нудоту, підійшла до здивованої Діани й, не добираючи слів, звинуватила її в навмисній підставі.

      – Не вини мене в тому, до чого я не причетна. Можу поклястися, що він сам мене попросив… Я ж не думала, що першого вечора ти з ним зляжешся, – виправдовувалася вона, щиро співчуваючи,