Колискова для Софії. Нина Фиалко

зберегла. Виявляється, що тепер це не в моді. Це сталося випадково, і, на жаль, з першого разу завагітніла. Не можу повірити, що так можна. Люди роками разом живуть і не можуть дочекатися, коли таке станеться, а в мене відразу…

      – Батько відмовився?

      – Він навіть не знає, і я не можу йому про це сказати, – виправдовувалася Тамара, щоб хоч якось заспокоїти бабусю.

      Маша згадала свою молодість, коли, завагітнівши, вчасно зорієнтувалась і вийшла заміж за Петра. Хотіла порадити так вчинити і внучці, але та не могла похвалитися наявністю хоч якогось кавалера, на якого можна було б повісити батьківство. Ніколи не сподівалася, що за свій гріх доведеться тепер внука-безбатченка виховувати.

      – Я у великому розпачі, бабуню. На аборт не наважилася, але якщо ви відмовитеся мені допомогти, то я залишу дитину в пологовому будинку. Сюди більше не приїду, і ніхто не знатиме, що я вляпалась і народила байстрюка.

      – І хто це тобі таку дурницю порадив? Заберуть готове дитя з руками й ногами, а чинуші ще й подякують, бо багато людей чекають, щоб усиновити немовля. Ні, голубко, свого не віддамо нікому! Не картай себе, що не зробила аборт, бо не знати, як би то відбилося на подальшій твоїй долі. Важко буде спочатку звикнути до косих поглядів сусідок, що біля під’їзду пропускають усіх мешканців будинку через своє сито. Якось буде…

      – Матері варто повідомити?

      – Поки не треба, бо ще зірветься і приїде. Без неї спокійніше… – радила бабуся.

      Тамарі відлягло від серця. Не судилося пізнати щастя з коханим чоловіком, то всю нерозтрачену любов спрямує на дитя. Завтра під час огляду дізнається, хто ж там проситься на світ – хлопчик чи дівчинка?

      Уранці в супроводі бабусі Тамара відвідала дільничну лікарку. Не приховувала, що самотня і має намір народжувати, але без нагальної потреби приходити в лікарню не буде. Оглядалася на всі боки, боячись зустріти когось зі знайомих. УЗД показало, що має народитися хлопчик.

      Вийшовши з поліклініки, Тамара подякувала бабусі й повідомила, що вдосвіта повернеться до Києва й працюватиме, поки дозволить власниця бару. Та тільки плечима знизала, що внучка не захотіла погостювати хоч один день. Ще стільки хотілося розпитати, щоб знати, до чого готуватися. Одним Маша була задоволена: слава Богу, що Петро не дожив до цього сорому, бо був би загриз її.

      Світанок повільно влягався на землю, оповиваючи місто іскристим серпанком. Рух машин та людей, які, мов мурахи, поспішали хто куди, зупиняючись перед світлофором, що раз у раз блимав очима, змінюючи колір, свідчив про народження нового дня. Тротуаром, обминаючи перемети, поспішала Тамара. Її зболена душа скапувала відчаєм і зневірою, щокою котилася непрохана сльоза. Почувалася розтоптаною і розчарованою, бо завагітніла не з великого кохання, а за випадкового збігу обставин… чи цікавості пізнати те, чим захоплюється її подруга. Не сподівалася, що урок виявиться надто повчальним.

      Кілька годин у дорозі про різне думала, але мусила змиритися з долею і готуватися до нових випробувань. З бабусею їй не страшно, бо вона ще не дуже стара