За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

(зуздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта.) Ціп-ціп, куріпочко!

      Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу.)

      Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира бачив! От ціпонька! (До неї.) Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, – хіба з’їм?

      Галя. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу і будошника покличу.

      Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас посадять.

      Галя. За що? Що ви ґвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?

      Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, – просто вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!

      Галя. А справді, це той самий… Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!

      Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою!

      Галя. Так і повірили! Шукайте собі панночок!

      Голохвостий. Да ви луччі за самих найкращих панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, – вірте!

      Галя. Хороша пороша, та не для вас!

      Голохвостий (розпалюючись). Чого ж так – не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубочко моя, всякого добра – паровицями[3], да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ…

      Галя. Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.

      Голохвостий. Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон…

      Галя. Та що – що гарні!

      Голохвостий (бере її за руки). Серденько, пуколька моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!

      Галя. Ой, що ви кажете?

      Голохвостий. Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить…

      Галя. Пустіть же, якщо любите, бо, боронь боже, хто здиба, то буде лихо…

      Голохвостий. Ніхто не здиба! Куріпочко моя! (Обніма.)

      Галя. Пустіть-бо! Так не годиться! Бач який! Пустіть, бо кричатиму!

      Голохвостий (притиска ще більше). У-ух! Пропав я! Пожар!

      Вихід IX

      Ті ж і Секлита.

      Секлита (зуздрівши). А то що, Галька? З паничем? Ой лихо моє! Ой нещастя моє! Добігалась, каторжна! От і устерегла! Ах ти подла! (Підскакує до Галі.)

      Голохвостий оторопів.

      Галя (плачучи). Мамо! Начепився, хто його зна хто й звідки, та й ґвалтує, як розбишака…

      Секлита. Як! Хто його знає? А ти не знаєш – свята та божа! Ах, обманщиця чортова, матері хочеш очі одвести? Так і повірили!

      Тим часом Голохвостий, оправившись, хоче тікати. Секлита його за поли.

      А ти, паничу, куди? Навтікача? Ні, з моїх рук так не вийдеш! Я за свою дочку тобі очі видеру з лоба!

      Голохвостий (замішавшись). Хіба це ваша дочка?

      Секлита. А то ж чия?

      Голохвостий. На вас анітрішечки не похожа, у неї голосок, як соловейко в лузі, а ви як з бочки гуркаєте!

      Секлита.

3

Паровиця – віз, запряжений парою волів.