За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик – не цигарки! Каждая стоїть п’ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п’яти копеєк нема.

      Xлопєць. От дорогі!

      Степан (набік). Бреше гладко!

      Дєхто. Ви таки кидаєте силу грошей!

      Голохвостий. Чаво мінє дєньог жалєть? Главноє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!

      Степан (тихо до других). Такого дворанина під тина!

      Другі. І правда: надів жупан та й дума, що пан.

      Голохвостий. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почóму? Потóму, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!

      Степан (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?

      Дехто сміється.

      Голохвостий. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!

      Степан. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!

      Голохвостий (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!

      Степан. Цур дурня та масла грудку!

      Другі. Та годі вам!

      Голохвостий. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!

      Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!

      Голохвостий. Да што ви понімаєтьо?

      Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, – чудо! Певно, дороге!

      Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магáзин. От ви думаєтьо, што плаття – лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.

      Степан (до других). А по уму виряджають!

      Голохвостий (не звертаючи уваги). От, вóзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка, – здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак – ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типє парад!

      Дехто. Добре на цьому знається! Нема що!

      Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!

      Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!

      Хлопець. Що ж то значить – шарлатанська?

      Голохвостий. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.

      Хлопець. Та я так!

      Дехто. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте…

      Голохвостий. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.

      Дехто. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип’ємо мокрухи-преподобниці!

      Голохвостий. Хороший бил би для меня кадрель – водити з вами кумпанію!

      Дєхто. Е, ви вже дерете носа до неба!

      Другі. Та киньте його, цур йому!

      Степан. Не знаєте хіба прислів’я: не руш добра…

      Хлопець (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!

      Голохвостий. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія… Кахвюру, значить,