За двома зайцями. Вибране. Михайло Старицький

(до Насті). Це вона нам вибива очі!

      Настя. Приндя чортова! (До Проні.) Добраніч вам!

      Наталка. Ходім уже!

      Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!

      Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже!

      Наталка (до Проні). Прощайте, нам не затиняйте, а ми вам не мішаємо!

      Проня. Не задавайтесь на крупу, бо в решеті дірка!

      Наталка. Нічого, ваш кавалер позбирає… докласти вам воза!

      Пішли.

      Вихід VI

      Проня й Голохвостий.

      Проня (вслід). А дулі не скушаєте? Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!

      Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, – без мила голите.

      Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись – необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!

      Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, – Мусатов і хранцюзька помада.

      Проня. Мерси.

      Голохвостий. А в тіятрі любите?

      Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я, було, как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!

      Голохвостий. Так ви б у таком разє гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!

      Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло… ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у Царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.

      Голохвостий. А ви які читали?

      Проня. «Єруслана Лазаровича», «Кровавую звєзду», «Чорний гроб»…

      Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… «Битва руських з кабардинцями» – а-ах! Або – «Матильда – чилі хранцюзька гризетка», або теж «Безневинна дівиця, чилі любов ухитриться». Антіресні, доложу вам! Не видержиш дочитати!

      Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!

      Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!

      Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…

      Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би лучче самим рамана завить.

      Проня. Конєчно, занятніще, єжелі особливо кавáлер душка…

      Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мнє понятіє держите?

      Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік.) Ага! Дочекалась-таки!

      Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!

      Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…

      Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!

      Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…

      Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться: все равно прийдьоться…

      Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… І я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть,