Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

ебе тільки й мови що про вечерю.

      «Жінки…» – промовив до себе, поклавши слухавку.

      Дружина нагадала йому матір. Ведення домогосподарства, харчування і сон дітей, сім’я, що збирається разом за вечерею… Саме ці речі були пріоритетом у порядних ґаздинь. «Спроба Ататюрка перетворити їх на світських жінок була марною, – подумав Маджит. – Очевидно, наші жінки годяться лише для материнства та ведення господарства». А він навіть почав був сумніватися в цьому. Хіба Сабіха не відмовилася від материнських обов’язків, передавши виховання своєї дочки няньці? Глибоко в душі Маджит починав переконуватися, що поведінка його дружини доволі дивна.

      Спочатку він сердився, гадаючи, що її відсторонене ставлення – мовчазний протест проти тих нескінченних зустрічей, що тривали до світанку. Як вона посміла злитися на те, що він так довго працює? Зрештою, хіба то він відповідальний за війну? Чи його треба винуватити в тому, що мусить працювати допізна? Що робити, якщо Туреччина раптом буде втягнута у війну? Якби це сталося, яка з жінок їхнього кола гляне своєму чоловіку в обличчя?

      Але Маджит серцем відчував, що таке ставлення Сабіхи не можна пояснити лише егоїстичністю. Здавалося, вона була на межі нервового зриву. Якийсь час цю жінку, що полюбляла виїжджати на пікніки, спостерігати за кінними перегонами за гарної погоди та грати в карти в дощові дні, здавалося, більше ніщо не тішило. Часто, прийшовши додому, він виявляв, що дружина вже міцно спить. І якщо він обіймав її, лігши поруч, вона відсовувалася. У рідкісних випадках, коли вони збиралися лягти водночас, Сабіха завжди знаходила причину негайно заснути. Було очевидно, що в неї проблема, але вона обрала невдалий момент для нервового зриву. Де ж він мав знайти час, щоб дбати про неї, коли сам завалений роботою по вуха? Навіть коли збори закінчувалися після півночі, Маджит мав бути в міністерстві о сьомій наступного ранку.

      Вони жили в дуже непевні часи. Туреччина опинилася між молотом і ковадлом. З одного боку Британія, яка зважала лише на власні інтереси, наполягаючи, щоб Туреччина стала її союзницею, з іншого боку відчувалося загрозливе ставлення Німеччини. І, ніби цього було мало, Росія простягнула Туреччині свою залізну руку в оксамитовій рукавичці. Інтерес росіян до Карса, Ардахана, Босфору й Дарданелл навис над країною, мов дамоклів меч. Якщо Туреччина обере сторону, яка згодом програє, Росія змусить її дорого заплатити у тому, що стосувалося Босфору й Дарданелл. Це жахіття тривало вже два роки.

      Перша світова війна вже показала президенту Іньоню ціну вибору не тієї сторони, і він добре засвоїв урок. Він віддав би все на світі, аби дізнатися, хто виграє цю гру, та жоден провидець не міг би передбачити її результат. Це передбачення мали зробити міністерство закордонних справ і генеральний штаб. Усі можливі несподівані обставини було обговорено, розглянуто та записано впродовж тих нескінченних зустрічей, що затягувалися аж до ночі.

      Маджит пишався тим, що входив до складу генерального штабу. Водночас, відколи італійці атакували Грецію, вогняне кільце стискалося, й працівники уряду із сім’ями все більше нервували.

      Столиця, Анкара, знову готувалася до спокійного літа. Зима в Туреччині була надзвичайно холодна й сніжна, а літо нестерпно спекотне. І було очевидно, що літні місяці, які наближалися, будуть пекельно гарячими.

      За тиждень перед тим німецький посол Франц фон Папен приніс турецькому прем’єр-міністру особисте повідомлення від Гітлера, і чиновники з нетерпінням чекали кінця зборів. Маджит мав рацію щодо Гітлерового повідомлення. На перший погляд лист був сповнений добрих побажань та намірів. Туреччині надавалися усі види озброєння та допомоги для посилення контролю над Босфором та Дарданеллами, обіцялося не впускати німецьких солдат на турецьку землю. Однак, якщо прочитати поміж рядків, лист натякав, що саме зараз для Туреччини прийшов час вирішувати, і якщо вона не стане на бік Німеччини, то буде змушена потерпати від наслідків свого рішення, коли закінчиться війна і вирішуватиметься доля її водних шляхів.

      Після довгих зборів Іньоню сказав:

      – Німці кажуть, щоб ми не випробовували їхнє терпіння і що в будь-яку мить вони можуть укласти угоду з Росією за нашими спинами. Британія бореться у Греції й зазнала поразки у Лівії, вона ніяк не зможе прийти нам на допомогу, – продовжував він. – Тому не слід ризикувати і злити німців. Панове, слід знайти спосіб перестрахуватися.

      Вони шукали спосіб виграти час, не кажучи ні «так», ані «ні» жодній зі сторін, спосіб погладити їх по шерстці, не провокуючи.

      Зранку після тієї довгої ночі прем’єр-міністр запросив у міністерство британського посла, щоб пояснити складну ситуацію, з якою зіткнулася Туреччина. Для країни починалися найстрашніші дні з усіх, які вона пережила впродовж Другої світової війни. Мов лісова пожежа, війна поширювалася в усіх напрямках, і обидві сторони мали певні очікування щодо Туреччини.

      У своєму кабінеті Маджит запалив цигарку, двічі затягнувся і погасив її у кришталевій попільничці, перш ніж повернутися до зали засідань. Міністра закордонних справ та генерального секретаря уже не було.

      – Маджите, президент хотів побачити сьогоднішні