Найграндіозніше шоу на Землі: доказ Еволюції. Річард Докінз

кожної тварини чи рослини до кожної іншої. Можливо, ви вже пояснили собі, чому з еволюційного світогляду обов’язково випливає такий приголомшливий результат, але дозвольте мені все одно висловити це. Я буду називати це уявним експериментом зі шпилькою.

      Візьмемо кролика, будь-яку самку кролика (у довільний спосіб для зручності хай це буде самка: це не має значення для аргументу). Поряд із нею поставимо її матір. А тепер біля матері – бабусю, і так далі, рухаючись назад у часі, назад, назад, назад крізь мегароки, отримуємо нібито нескінченну шеренгу крольчих, кожна з яких розташована між донькою і матір’ю. Ми йдемо вздовж шеренги крольчих, рухаючись назад у часі, уважно вивчаючи кожну з них, – як генерал, який перевіряє армію. Ідучи вздовж шеренги, ми нарешті помітимо, що давні кролики, повз яких ми проходимо, лише трохи відрізняються від сучасних, до яких ми звикли. Але швидкість змін буде настільки повільною, що ми не помічатимемо їх від покоління до покоління, так само як ми не можемо побачити рух годинної стрілки, і так само як ми не помічаємо, як дорослішає дитина, ми можемо лише пізніше побачити, що вона стала підлітком, а тоді й дорослою людиною. Додаткова причина того, чому ми не помічаємо зміни в кроликах, які відбуваються від покоління до покоління, – те, що в будь-якому столітті відмінності між представниками одного покоління популяції зазвичай будуть більшими, ніж відмінності між матерями та доньками. Тож, якщо ми намагатимемося відчути рух годинникової стрілки, порівнюючи матерів та дочок або навіть бабусь та онук, ті дрібні відмінності, які ми можемо помітити, будуть поглинуті відмінностями між родичами й знайомими кролика, що стрибають навколо по всьому лугу.

      Проте, рухаючись крізь час поступово й непомітно, ми дійдемо до предків, які все менше й менше нагадуватимуть кролика, а натомість дедалі більше – землерийку (хоча теж не надто сильно). Це одна з тих істот, яких я буду називати «вигин шпильки» – з причин, які пізніше стануть зрозумілими. Ця тварина вважається найпізнішим спільним предком (за жіночою лінією, але це не так важливо) кроликів та леопардів. Ми точно не знаємо, як вона виглядала, але з еволюційної позиції випливає, що точно мала існувати. Як усі тварини, вона була представником того ж виду, що і її доньки та мати. Ми продовжимо свою прогулянку, але тепер повернемо згином шпильки й рухатимемося вперед у часі в напрямку леопардів (серед багатьох різноманітних нащадків уздовж цієї шпильки, оскільки уздовж цього шляху ми постійно натраплятимемо на розвилки, на яких безперервно будемо вибирати ті з них, що, зрештою, приведуть до леопардів). Тепер за кожною схожою на землерийку твариною на нашому шляху йтиме її донька. Повільно, майже непомітно, подібні до землерийок тварини змінюватимуться, минаючи проміжні ланки, які можуть бути несхожими на жодних сучасних тварин, але дуже нагадуватимуть одна одну, імовірно, минемо проміжну ланку, яка віддалено нагадуватиме горностая, і нарешті, так і не помітивши жодної різкої зміни на цьому шляху,