Найграндіозніше шоу на Землі: доказ Еволюції. Річард Докінз

ніколи не бачив.

      Ген Менделя – це річ, про яку можна сказати: усе або нічого. Коли вас зачали, то те, що ви отримали від батька, не було речовиною, яку слід було змішати з тим, що ви отримали від матері, – на кшталт того, як би синю фарбу змішали із червоною, щоб отримати фіолетову. Якщо б спадковість працювала в такий спосіб (а приблизно так це собі уявляли сучасники Дарвіна), ми б усі були пересічними посередностями, чимось середнім між батьками. У такому разі всі відмінності в популяції швидко б зникли (як би сильно ви не змішували фіолетову із фіолетовою ж фарбою, ви ніколи знову не виокремите початкову червону та синю фарбу). Звісно, будь-хто може чітко побачити, що не спостерігається жодної тенденції до скорочення відмінностей серед популяції. Мендель показав, що це відбувається, тому що батькові й материнські гени поєднуються в дитині (він не використовував слово «ген», яке почали вживати не раніше 1909 року), і це не схоже на змішування фарб, це більше нагадує постійне перемішування карт у колоді. Тепер ми знаємо, що гени – це видовжені ділянки коду ДНК і вони фізично не розділені, як карти, але принцип все одно той самий. Гени не зливаються – вони перемішуються. Можна сказати, що роблять вони це погано: деякі групи карт злипаються разом за кілька поколінь перемішування, перш ніж з’явиться шанс їх роз’єднати.

      Будь-яка з ваших яйцеклітин (або сперматозоїдів, якщо ви чоловік) містить або версію певного гену вашого батька, або матері, а не поєднання їх обох. І цей конкретний ген передався від когось одного й лише одного з чотирьох батьків ваших батьків, і від когось одного з вісьмох прабатьків[16].

      Нині здається, що це мало б бути очевидним завжди. Коли ви схрещуєте чоловіка з жінкою, то очікуєте, що результатом буде син чи донька, а не гермафродит[17]. Сьогодні здається, що будь-хто (сидячі в кріслі) міг би вивести цей самий принцип про успадкування «всього або нічого» щодо кожної окремої риси. Дивовижно, сам Дарвін спокусливо близько підійшов до цього, але зупинився, так і не пов’язавши все разом. У 1866 році він писав у листі до Альфреда Воллеса:

      Любий Воллесе,

      Не знаю, чи ви розумієте, що я маю на увазі під незмішуванням певних відмінностей. Це не стосується плодючості. Один приклад має пояснити, про що йдеться. Я схрестив два сорти чини запашної: Painted Lady та фіолетовий, які дуже відрізняються за кольором, й отримав навіть з одного стручка обидва різновиди, і жоден із них не був чимось середнім. Гадаю, щось подібне має спершу відбуватися і з вашими метеликами… Хоча ці випадки, на перший погляд, здаються такими дивовижними, я не знаю, чи вони дивовижніші за будь-яку самку у світі, яка народжує відмінних нащадків чоловічої та жіночої статі[18].

      Ось наскільки близько Дарвін підійшов до відкриття закону Менделя про незмішування (того, що тепер має назву) генів[19]. Це дуже нагадує твердження, яке роблять агресивні апологети про те, що інші науковці вікторіанської

16

Це твердження могло б відповідати істині, згідно з генетичною моделлю, яку нам пропонував Мендель, і згідно з моделлю, якій слідувала генетика до революції Вотсона – Кріка 1950-х рр. Воно майже, але не повністю відповідає істині, зважаючи на те, що ми знаємо про гени, які є довгими ділянками ДНК. З практичною метою ми вважатимемо це істиною.

17

На фермі, де я провів дитинство, у нас була одна особливо буйна та агресивна корова на ім’я Аруша. Аруша мала норовливий характер і створювала великі проблеми. Якось пастух, пан Еванс співчутливо зауважив: «Шось мені здається, шо Аруша – це якась помісь бика та корови».

18

Marchant (1916), 169–170.

19

Існує поширена, але неправдива думка про те, що Дарвін мав примірник німецького журналу, в якому Мендель опублікував результати своєї праці, але при цьому після смерті Дарвіна з’ясувалося, що відповідні сторінки залишилися нерозрізаними. (Про те, що Дарвін нібито був знайомий із дослідженням Менделя, згадується у Sclater [2003].) Цей мем, мабуть, походить з того факту, що в нього була книжка В. О. Фокке під назвою Die Pflanzen-mischlinge. Фокке справді коротко згадує про Менделя, і сторінка з цією згадкою справді залишилася нерозрізаною в Дарвіновому примірнику. Але Фокке особливо не наголошував на праці Менделя і немає свідчення того, що він розумів її глибоке значення, тож зовсім не очевидно, що Дарвін зрозумів би її, навіть якщо б розрізав відповідні сторінки. У будь-якому разі німецька мова Дарвіна була не надто добра. Якщо б він прочитав працю Менделя, історія біології могла б бути зовсім іншою. Припускають, що навіть сам Мендель повністю не розумів важливості своїх знахідок. Якщо б він це розумів – написав би Дарвіну. У бібліотеці монастиря у Брно, де мешкав Мендель, я потримав у руках його особистий примірник (німецькою мовою) «Про походження видів» і бачив його примітки на берегах, які доводять, що він читав її.