Найграндіозніше шоу на Землі: доказ Еволюції. Річард Докінз

зробила дещо несподіване. «А скільки з вас побачило горилу?» Більшість піддослідних були спантеличені. Тоді нам знову програли фільм, але цього разу сказали дивитися в розслабленому стані, не намагатися нічого рахувати. Дивовижно, але на дев’ятій секунді фільму людина в костюмі горили безтурботно виходить собі у центр кола гравців, зупиняється, щоб подивитися в камеру, б’є себе по грудях, ніби демонструє глибоке презирство свідченням очевидців, а тоді так само безтурботно йде геть. Ось вона просто перед очима цілих дев’ять секунд (понад третину всього фільму), а втім, більшість свідків не бачили її. Вони могли б заприсягнутися в залі суду, що там не було жодної людини в костюмі горили, і вони могли б заприсягнутися, що цілих 25 секунд дивилися більше ніж уважно саме тому, що рахували передачі м’ячів. Проводилося багато подібних експериментів, і їхні результати були схожі, так само як і реакція остовпілої недовіри, коли піддослідним показували, як усе було насправді. Свідчення очевидців, «справжнє спостереження», «дані експериментів» – усе це є або принаймні може бути безнадійно ненадійним. Звісно, саме цю ненадійність спостерігачів використовують професійні фокусники за допомогою своїх технік навмисного відволікання.

      Словникове визначення факту згадує про «реальне спостереження або автентичне свідчення, на противагу тому, що є лише логічним висновком» (виділення додані). Це зневажливе «лише» здається дещо зухвалим. Обережний логічний висновок може бути надійнішим за «реальні спостереження», наскільки б сильно не опиралася цьому наша інтуїція. Я сам був вражений, коли не зміг побачити Саймонсову горилу, і щиро не вірив, що вона там насправді була. Ставши після другого перегляду фільму сумнішим і мудрішим, я вже ніколи не спокушуся на те, щоб давати перевагу свідченням очевидців над непрямими науковими логічними висновками. Отакий фільм про горилу або щось на кшталт цього, імовірно, варто показувати всім присяжним, перш ніж вони підуть обговорювати вердикт. Та й суддям це б теж не завадило.

      Правду кажучи, логічні висновки, зрештою, мають ґрунтуватися на спостереженнях наших органів чуттів. Наприклад, ми використовуємо очі, щоб споглядати роздруківку з машини для секвенування ДНК або з Великого адронного колайдера. Але (попри інтуїтивні очікування) пряме спостереження за тим, як нібито насправді відбулася певна подія (як-от убивство), не обов’язково надійніше за непрямий логічний висновок щодо його наслідків (як-от ДНК у плямі крові), який є часитною злагодженою системи доказів. Помилка у встановленні особи, вірогідніше, з’явиться під час безпосереднього свідчення очевидця, ніж під час отримання непрямих висновків від свідчення, яке надає ДНК. І, між іншим, існує болісно розлогий список людей, які були несправедливо засуджені на основі свідчень очевидців, а потім звільнені (іноді через багато років) завдяки новим свідченням ДНК. У самому лише Техасі 35 засуджених людей було виправдано, відколи в судах почали брати до уваги свідчення ДНК[10]. І це тільки ті, які лишилися живими.

10

The Innocence Project, http://www.innocenceproject.org.