Мисливські усмішки. Остап Вишня

в морі…

      По морю ще кораблі плавають, пароплави, броненосці різні, але то далеко від берега, рукою трудно їх дістати…

      Я писатиму тільки про те море і про те, що є в морі, що можна, – сказать би, – полапать, пам’ятаючи мудре наше прислів’я:

      «Не повірю, доки не полапаю!»

      Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі – вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота – солоне й капає… Значить, вода…

      Помацали берег – твердий…

      Значить, так: море… Ви не помилились…

      Пересвідчившись, що ви на морі, можете розглядати його далі.

      Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й буряне море…

      Тихе море – це таке море, коли вода у йому тиха… Воно собі поволі ніби гойдається, потихеньку, ліниво хлюпає на берег і мружить спину під гарячим сонячним промінням…

      Хвильоване море – це пастух… Воно гонить велику отару баранів до берега, кричить на них, підганяє, гнівається, випереджає тих баранів і викидає їх на берег з плюском, з гамором, з серцем… Барани ті, вискакуючи на берег, котяться по гальці, сунуть її своїм руном білим, ґерґочуть, скрегочуть і, розбивши своє руно біле об гальку круглясту, сунуться назад у море й тонуть… А море, гніваючись, що жодного барана не може на берег цілим вигнати, ще завзятіше, ще упертіше гонить їх.

      І так цілий день, а то й два, й три дні, аж доки, махнувши рукою: дурна, мовляв, робота! – заспокоюється, перевертається на тихе море й знову тоді поволі гойдається, потихеньку хлюпає й вимиває у хвилях своїх сонячні списи…

      Напастухувалось!..

      А іноді… О, іноді воно, ганяючи білі отари отих барашків, як розлютується, як рознервується, як застриба, як зареве, як зашумить, так «пом’яни, Господи, царя Давида!».

      Тоді воно показує третій свій сорт – буряним воно тоді робиться!

      Матінко моя! Тоді оті барашки білі робляться білими слонами (море, між іншим, горілки не п’є!) або просто горами, що ревуть, підстрибують, рвуться з боку в бік, б’ють об берег скажено, підіймаючи берегову гальку із лютим рокотом, вискакують далеко на берег і розлітаються хмарою божевільних бризок…

      Тоді всім, хто його бачить, робиться страшно…

      А мені ні, бо я буряного моря не бачив…

* * *

      Морська вода, як я вже вище зазначив, – солона вода, бо містить у собі так звану глауберову сіль… Через те, коли з морської води хто-небудь би додумався варити юшку, солити тої юшки не треба.

      У морі живуть різні морські тварини. Особливість їхня та, що вони ніколи не хворіють на закріплення шлунка (глауберова сіль!).

      Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала, морський кінь, морська корова, краб, риба-голка, медуза…

      Дельфін – це ніби наш річний рак, тільки в сто раз більший… Відрізняється він од рака тим, що рак має шийку й клешні, а дельфін ні клешнів, ні шийки не має… У рака очі ззаду, а в дельфіна спереду. У рака тіло вкрите шкаралущею, а в дельфіна шкірою… Рак живе в норах, та в корчах, та в куширі, а дельфін більше під поверхнею в морі, красиво перекидаючись і вилітаючи, коли грається, над водою… Рак їсть падло, а дельфін живу рибу… Рака їдять, а дельфіна не їдять… Рак так і зветься завжди – «рак», а дельфіна