Метелик. Анри Шарьер

задоволення не зовсім пристойно. Їх, як на мене, слід смакувати поступово, а не жадібно. До того ж це не наші гроші.

      – Твоя правда, згоден. Вчитимемося бути вільними людьми потрошку, так достойніше.

      Ми виходимо з бару і йдемо по Воттерс-стрит – головній вулиці, бульваром, що перетинає місто з кінця в кінець, і не зоглянулися – настільки були зачаровані трамваями, що проїжджали, віслючками, запряженими в невеликі візки, автомобілями, сяючими анонсами кінотеатрів і барів-дансингів, очима молоденьких негритянок та індіанок, що всміхалися, дивлячись на нас, – як опинилися в порту. Перед нашими очима сяють усіма вогнями судна, туристичні кораблі чарують назвами: «Панама», «Лос-Анджелес», «Бостон», «Квебек»; суховантажі з Гамбурга, Амстердама, Лондона; а вздовж набережної туляться один коло одного бари, кабаре, ресторани, у яких повно чоловіків і жінок, що п’ють, співають і голосно сперечаються. Мене раптово охоплює непереборне бажання змішатися з юрмою, нехай трохи вульгарною, але настільки переповненою життям. На терасі одного з барів виставлені на льоду устриці, морські їжаки, раки, різні молюски – ціла вітрина дарів моря, які провокують перехожих. Столики, накриті скатертинами в біло-червону смужку, більшість яких уже зайнята, запрошують сісти. Дівчата з тонким профілем і світло-шоколадною шкірою, мулатки без жодної негроїдної риси, у щільних спокусливих корсажах із глибоким вирізом іще більше спонукають усім цим скористатися. Я підходжу до однієї з них і запитую:

      – French money good?[13] – показуючи банкноту на тисячу франків.

      – Yes, I change for you[14].

      – Oкей.

      Вона бере банкноту й зникає в переповненій залі. Потім повертається.

      – Come here, – і веде мене до каси, де сидить китаєць.

      – Ви француз?

      – Паспорт?

      – Немає.

      – Картка моряка?

      – Немає.

      – Імміграційний документ?

      – Немає.

      – Гаразд.

      Він щось каже дівчині, та дивиться в залу, потім підходить до схожого на моряка типа, на голові якого кашкет, подібний до мого, із золотою стрічкою та якорем, і підводить його до каси. Китаєць запитує:

      – Маєш посвідчення особи?

      – Ось.

      Китаєць холоднокровно заповнює бланк обміну тисячі франків на ім’я невідомого мені чоловіка, подає йому на підпис, потім дівчина бере його під руку й відводить на місце. Той, цілком певно, так і не зрозумів, що відбулося, я ж отримую двісті п’ятдесят антильських доларів, з них п’ятдесят доларів по одному й два долари. Я даю дівчині долар, ми виходимо на вулицю, сідаємо за стіл і влаштовуємо собі оргію з дарами моря під чудове біле сухе вино.

      Зошит четвертий

      Перша спроба (продовження)

      Тринідад

      Та наша перша ніч свободи в англійському місті збереглась у моїй пам’яті так, немовби це було вчора. Ми вешталися скрізь, сп’янівши від світла й тепла в наших серцях, щомиті дотикаючись до душі святкової радісної юрми, яка хлюпоче щастям. У барі повно моряків і тропічних дівчат, які

13

Чи французькі гроші влаштують? (англ.)

14

Так, я вам розміняю (англ.).