Зрада. Наталія Дурунда

погодилася. – Та я маму хочу.

      – Чому? – обережно, зовсім недоречно запитала й подумки вилаяла себе.

      – Йому завжди ніколи, – щиро відповіла Ася. – На мене не зважає.

      Марина замовкла.

      Щирість дитини вразила. Адже навіть вона – стороння людина – помітила, наскільки заклопотаний цей чоловік. Що ж говорити про рідних? Пригадалося, як казав, що лікар. Можливо, робота забирає всі його сили. Багато пацієнтів. Чергування. Але ж для сім’ї теж треба знаходити час.

      Здивувало ще й те, що дівчинка настільки відчуває холодне ставлення батька. Досі Добровольська думала, що той лише на вулиці стриманий з дитиною. Ніколи й на руки не візьме, не погладить кучеряву голівку, не пригорне… Та, виявляється, вдома ситуація не краща.

      У Марини стислося серце. Маленька ще не знає, що осиротіла. Обережно пригорнула дитя.

      – Чому мама не приходить? – знову зарюмсала Ася. – Вона покинула мене назавжди?

      – Ну що ти, – міцніше притиснула до своїх грудей дівчинку молода сусідка. – Потерпи трішечки. Зачекай. Не хвилюйся. Буде в тебе мама… О-ох, – мимоволі вихопилося тяжке зітхання.

      – А ти – не фея, – пробелькотіла Ася, засинаючи від знемоги на грудях у дівчини. – Я чула, як тато телефонував бабусі й казав: «…Хіба що ту Марину покличу». Тебе Мариною звати, – не питала, а констатувала, позіхаючи.

      – Так, – підтвердила, змахнувши неслухняну сльозу, що покотилася щокою. – Мариною. Засинай. Я буду поряд.

      – Заспівай мені пісеньку, – несподівано попросила Ася.

      – Яку? – здивувалася Марина.

      – Колискову, як мама, – пояснила мала.

      – Колискову? – погладила дитину.

      – Так, – міцніше притиснулася до дівчини Ася.

      Марина напружила пам’ять, але зрозуміла, що до пуття не знає нічого подібного. Хіба що уривками, по одному куплету. Раптом пригадала, як нещодавно чула по телевізору ніжну пісню у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко. Слова сподобалися й добре запам’яталися. Потім ще довго крутилися в голові, мов надокучлива мелодія. Однак там про хлопчика йшлося. Але виходу не було. Дівчинка чекала. Довелося імпровізувати. Марина тихенько почала:

      – Гойда, гойда-гой, ніченька іде,

      Діточок малих спатоньки кладе.

      Під вікном тремтить вишенька мала,

      В хатку проситься, бо прийшла зима.

      Під вікном тремтить вишенька мала,

      В хатку проситься, бо прийшла зима.

      Гойда, гойда-гой, очка заплющи,

      В сні щасливому зогрієшся ти.

      Йди до дівчинки, люба вишенько,

      В колисочці вам буде тепленько.

      Йди до дівчинки, люба вишенько,

      В колисочці вам буде тепленько.

      Гойда, гойда-гой, ніч прийшла до нас,

      Діточкам малим спатоньки вже час.

      Рости, дівчинко, з вишенькою враз,

      Хай не скупиться доленька для вас.

      Рости, дівчинко, з вишенькою враз,

      Хай не скупиться доленька для ва-ас.

      Під