Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

ми не повертаємось обличчям до себе і своїх демонів, то замикаємо наше найкраще життя всередині. Тож, коли ми знаємо, що отруйний голос тривоги, сповнений критики й несхвалення, здавлює нас, чому не слухаємо голосу цікавості?

      Чому не довіряємо голосу допитливості, співчуття й любові? Чому не боремося за речі, яких, як кажемо, хочемо найбільше?

      І ось чому.

      Міф про «недостатньо»

      За нашими незакінченими проектами, нереалізованими мріями й невисловленою правдою стоїть основний міф, який роз’їдає нас найбільше. Я бачила, як це хибне переконання вбило мого батька, відчувала, як воно здавлює мої таланти, спостерігала, як воно обмежує креативність, здібності й потенціал багатьох тисяч людей, із якими я працювала протягом років.

      Цей міф такий: я недостатній(-я).

      Недостатньо розумний(-а).

      Недостатньо талановитий(-а).

      Недостатньо привабливий(-а).

      Недостатньо владний(-а).

      Недостатньо сильний(-а).

      Недостатньо худий(-а).

      Недостатньо коханий(-а).

      Недостатньо ідеальний(-а).

      У мене недостатньо часу.

      У мене недостатньо грошей.

      Я недостатній(-я).

      Звучить знайомо?

      Щоденник допитливості

      Обведи міфи з переліку, які відгукуються всередині, і допиши власні. Після цього занотуй у щоденнику випадок, коли переконання про «недостатньо» стримувало тебе, і випадок, коли тобі вдалося його подолати.

      Я багато страждала від цього міфу у своєму житті й колись була глибоко переконана, що єдина, хто від цього потерпає. Я ще ніколи так не помилялася.

      Саме це вірування в «недостатньо» є основою страждань кожної людини: творців, підприємців, лідерів, а також тих, хто хоче ними бути. Я працювала з митцями, які пережили сильну залежність або надзвичайну бідність і через це носили в собі глибокий страх бути відкинутими чи ненормальними. Я допомагала лідерам, які мали мільйони доларів на рахунку й усе-таки куплялися на неправдиві ілюзії, що в них недостатньо часу чи грошей, щоб реалізувати свій потенціал. Я підтримувала підприємців, яких дуже любили й заохочували в дитинстві, але які все одно почувалися в замкнутому колі й намагалися довести, що вони «достатньо хороші».

      Попри широке різноманіття умов виховання й обставин, культур і систем цінностей, найпоширеніше переконання досі те саме – «недостатньо».

      В основі нашого порівняння себе з іншими, заціпеніння, перфекціонізму, безпомічності й сорому лежить міф про «недостатньо». Це результат років зовнішнього впливу й глибоко вкорінених сімейних, культурних, суспільних та релігійних переконань. Це уявлення охоплює те, як нас виховували батьки, в умовах якого суспільства та якої культури ми зростали, яку інформацію отримували з медіаресурсів, які історії успадкували й прийняли за свої. Коли ми дозволяємо міфу про «недостатньо» домінувати, воно стає повторюваним голосом тривоги