Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

скандує: «Хто, як не ти?»

      Коли тривога крутить носом, заявляючи: «Ти ж не збираєшся насправді це казати, так?» – цікавість дуже чітко констатує: «Ти тут, щоб розповідати свою правду. Сьогодні. Завтра. Завжди. Чи те, що ти збираєшся зараз сказати, відображає твою правду?»

      І коли тривога починає грати ту саму платівку осуду, страху й хвилювання знову і знову, цікавість може вгамувати її, сказавши: «Привіт, осуде, я тебе бачу. Агов, страху, я тебе бачу. Гей, хвилювання, я тебе бачу. Я розумію, що ви намагаєтеся нас убезпечити, і поважаю це. Але в нас зараз важлива пригода, і вам заборонено прокладати маршрут».

      Тривога й цікавість постійно спрямовують нас подалі або підштовхують ближче до того, ким ми насправді є і що маємо дати світові. Щодня й щохвилини ми робимо вибір, кого слухати – тривогу чи цікавість.

      Кого оберете ви?

      Щоразу, коли я запитую про це людей, усі, безперечно, обирають цікавість.

      Але прислухатися до цікавості так само важливо, як і поважати тривогу. Чому? Бо не всяка тривога шкідлива.

      Не всяка тривога шкідлива. Може бути корисна

      Торік, коли я закінчила виступ про тривогу й цікавість, одна жінка зустріла мене біля сцени й сказала: «Мій тато завжди казав мені, що дев’яносто відсотків того, про що я хвилююся, ніколи не стається. Я відповідала: це через те, що мене це турбує і я шукаю вирішення».

      Ми засміялися.

      І в цьому полягає суть: не всяка тривога є шкідливою. Може бути корисна. Іноді.

      Голос тривоги може виражатися у два способи: як отруйна тривога або як корисна тривога.

      Отруйна тривога – це безжалісні циклічні думки, які паралізують і не дають діяти чи рухатися вперед. Це захопливе пригадування минулого й переживання щодо майбутнього – звичка, на яку, за словами стенфордського нейрохірурга доктора Джеймса Доті, ми витрачаємо близько вісімдесяти відсотків свого часу й уваги.

      Корисна тривога – це можливість передбачити невдачі й виклики, розробити план і почати діяти. Тривога буває корисною, лише коли вона перебуває під нашим контролем і дає нам змогу діяти. Тож, коли ми чуємо голос тривоги, нам варто поставити два запитання:

      1. Це реальна можливість?

      2. Чи можу я зробити щось важливе вже зараз?

      Коли це не є реальною можливістю і коли немає змоги зробити важливі кроки, ми розуміємо, що в нашому мозку запускається те, що нейрофізіологи називають «система виявлення загрози». Завдяки еволюції хвилювання й страх були закладені в нас як захисний механізм протягом мільйонів років. Певною мірою він нам потрібен. Без нього ваші предки стали б здобиччю шаблезубих тигрів. Ви могли б стрибнути з надзвичайно високої скелі, тільки щоб перевірити, чи вдасться приземлитися. Ви уклали б ділову угоду про партнерство з людиною, яка прямо заявляє: «Я укладаю цю угоду, щоб використати тебе й забрати твої гроші». Ви закохувалися б у того, хто каже: «Я не бажаю мати з тобою нічого спільного».

      Тривога застерігає нас від того, що справді загрожує нашому життю, як у випадках, які я навела вище. Але, коли йдеться про