Сила трьох. Початок. Богдан Маркусь

просить пробачення.

      – Що, бусурманин! Соромно, шо вчора ізганьбив мене? – дід нахилився і погладив собаку по голові. – Я ж, Григорію, його із смоктунця викохав. Таке утле пся було, що думав не вибуде. Тогоріч у лісі його знайшов. Сніг лиш зійшов, а воно повз дорогу під ялицею лежало. Я по гайворонах помітив. Ті вже чатували. Майже задубло. Так я його за пазуху й хода додому. Вдома вже одігрів і нагодував розведеною «згущонкою». В нього саме очки відкривалися. Чудне росло. Так те згущене молоко полюбило! Аж із сіней чуло коли відкривав якусь консерву. Дзявкало – хоч вуха затуляй. Але цілуватися, ні-ні. Це вже твоя наука. З ким він вчора цілувався? Хто пся розпестив?

      Грицько винувато нахилив голову. Сірко зрозумів, що йому пробачили, тому несміливо лизнув Тихону руку. Сидячи навпочіпки старий продовжував його пестити. Сприйнявши це за дозвіл, песик підвівся.

      – Діду, а можна відв’язати його? – запитав стиха Гриць.

      Тихін глянув спочатку на онука, потім на собаку, потім знову на хлопчину.

      – Ох і хитрун! Ти ж розбалуєш його так, що він забуде як гавкати. Лізтиме цілуватися до всіх вхожих. Еге ж, Сірко? – песик згідно замотиляв хвостом.

      – Ну діду, будь ласка. Я вже не цілуватиму його. Чесно!

      – Григорію, ти скоро на шию мені сядеш! Так улесливо просиш. Та грайтеся вже, що з вами зробиш! Ви ж вдвох та на мене одного. А я піду сніданок доготую, бо бачу ми сьогодні голодні залишимося.

      Грицько кинувся знімати нашийник. Боявся, що дід передумає, а так кортіло погратися з цим кмітливим песиком!

      – Григорію, тільки на вулицю собаку не випускай, щоб лиха кому не наробив. Воно молоде, дурне, а люди усякі бувають.

      Старий стояв на ганку і спостерігав, як щасливий Сірко намотує кола.

      – Добре діду, не випущу. – відгукнувся хлопчина, доганяючи собаку.

      – І ще, чуєш?

      – Га!?

      – Як так кортить – то цілуй, він глистів не має, та коли штани забрудниш – пратимеш сам.

      Розділ 3. Дружба forever

      Дід вже взявся за клямку, як десь здалеку почувся зойк, а потім сварка. Лаялася жінка і цей голос старий впізнав одразу.

      – Нінка! Знову репетує. – Тихін насупив кошлаті брови.

      Сварка лишень починалася. Здавалося, людина прочищає горло перед справжнім «концертом». Навіть Сірко зупинився й нашорошив вуха. Дід ще більше спохмурнів.

      – Григорію, чекай тут. А я схожу, попитаю, що трапилося. Мабуть Роман знову щось учудив. – він поспішив до хвіртки.

      – Діду, а можна з вами? – несміливо запитав Гриць. Почув ім'я й збагнув – мова йде про його сусіда по парті. Що ж треба зробить, щоб так лаяли?

      – Ет! – махнув рукою старий. – Ходімо вже.

      Вони поспішили з двору. Не помітили, що за ними ув’язався й Сірко. Йшли вуличкою, але не в сторону головної дороги, а в протилежний бік. Дід крокував так швидко, що онук ледве встигав. Лайка чулася вже досить добре. Хлопчина мимоволі вслухався в голосіння жінки.

      – І який лихий поплутав мене вийти заміж за відьмацьке поріддя!? За що я таке чортеня вродила?! А бодай би