Сила трьох. Початок. Богдан Маркусь

мимоволі скосив погляд. – «Навіть дуже непогана!» – від таких думок, враз почервонів. Бліде дівоче обличчя з великими виразними зеленими очима, обрамленими довгими чорними віями і мов намальованими «шнурочком» бровами, викликало, невідомий досі, приємний щем.

      І на інших перервах Роман його ігнорував, а однокласники тільки підсміювалися. «То нічого, то тільки перші дні так. За що їм любити мене і пропонувати свою дружбу? Вони мене зовсім не знають. Можливо думають що я «стукач» і навмисно це роблять. Перевіряють, чи не побіжу жалітися.» – розмірковував Грицько, ідучи додому. Берізки запримітив ще здаля, тому звернув де потрібно. Коли крокував по своїй вулиці, то навіть якби й не запам’ятав дідових воріт, повз двору – не пройшов би. Радісний Сірко загавкав ще здаля. Це трохи розрадило Гриця. Зайшов у двір і відразу поспішив до песика, щоб почухати за вухом.

      Тихін запримітив онука, щойно той зійшов із головної дороги. Зауважив також, що малий чимось засмучений. Рушив назустріч, та передумав, хутко завернув і поспішив до літньої кухні. Коли Гриць зайшов у двір, старий вже саме виходив. Стурбований дід заквапився до онука, та знову спинився. Чомусь Сірко впав на живіт і заходився лизати хлоп’ячі черевики. «Що це з псям? – здивувався Тихін, – Сама більша дяка це раз, у друге лизне руку. А тут гляди як чоботи чистить, як заправський ваксувальник.»

      Грицько опустився перед песиком на коліна, підняв писок й чмокнув прямісінько у чорний вологий ніс. Від такого щастя Сірко просто здурів! Тричі перекрутився через спину, підхопився й підстрибнув вище ніж на метр. А потім взявся ловити свій хвіст. «Здуріло щеня.» – подумав старий. Набридливою мухою закрутилася здогадка, та ніяк не давалася. «Ет, старий я став. Шо не треба – саме в голову лізе, а як треба, то не вловиш.»

      – Григорію, а штани хто пратиме? – запитав строго дід, наближуючись.

      Хлопець швиденько підвівся і почав обтрушувати штани. Сірко, який досі несамовито крутився, запримітив поблизу господаря. Ошалілий песик зупинився, підстрибнув і лизнув діда прямісінько в обличчя. Схаменувся й гепнувся на живіт. Поклав морду на витягнуті лапи і заметляв хвостом, як помелом (завше так робив, коли чимсь завинив). Розгублений старий завмер і отетеріло споглядав то на онука, то на нахабу.

      – Оце дожився! Собаки цілують! Оце та-а-ак… Старість – не радість. Пройшли ті часи, коли молодиці цілували, теперечки тільки собаки.

      Втерся рукавом, махнув рукою і подався до хати. Сірко винувато заскавучав і поліз у будку. Нічого не второпавши, Гриць поплентався за дідом. Старий тарабанив на кухні мисками. Хлопчина тихенько зайшов у світлицю і попрямував до себе в кімнату. «Щось дід засмутився. Мабуть краще не займати його.» – подумав. Переодягся і хотів сідати за уроки, як у двері зазирнув дід.

      – Що, як собака мене облизав, то вже й не сядеш зі мною за стіл? – запитав він. – Так ти не бійся, не покусаю. Сірко привитий проти сказу, хоча й поводиться чудно.

      Онук здивовано глипнув на нього. Тихін збагнув – малий не оцінив його жарт.