Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

захотів босові сраку лизати. Енджело, а що, як…

      – У вас був правовий конфлікт? Я перебуваю в Об’єднанні вчителів, а мій колишній чоловік – голова профспілки далекобійників. Можливо, я могла би допомогти…

      Хтось поклав руку йому на плече.

      – Приятелю, можна з тобою перемовитися парою слів?

      Дадлі Сміт. ВПАВ ЙОМУ НА ХВІСТ.

      – Що, аж настільки невідкладно, лейтенанте?

      – Абсолютно невідкладно. Побажай своїй новій подружці доброї ночі і ходи до мене в кінець зали. Я попросив бармена зробити музику тихіше, так що зможемо нормально поговорити.

      Музика і справді грала вже не так голосно; Сміт відійшов. Біля Енджели вже крутився якийсь морячок. Бад піднявся й пішов слідом за лейтенантом.

      Біля задньої стінки в одному із затишних кабінетиків він знайшов Сміта, два стільці і стіл, накритий газетою, а під газетою – якийсь горбок.

      – Що, Відділ внутрішніх розслідувань стежить за мною? – сів Бад на один зі стільців.

      – Стежить, як і за іншими, проти кого висунуто звинувачення. Ідея твого дружка Екслі. Паркер тепер йому довіряє, тож Ед йому і вклав у голову, що ви зі Стенслендом можете злетіти із котушок і наробити дурниць. Чув би ти, приятелю, як цей Екслі, коли давав свідчення, поливав тебе та інших хлопців! Я читав стенограму. Його виступ – це справжнісінька ганьба для усіх гідних поліцейських.

      Стенс, мабуть, уже в запої.

      – А що в газетах пишуть? Нам уже висунуто звинувачення?

      – Не поспішай, приятелю. Мені Паркер також достатньо довіряє, аби прикомандирувати до тебе, не думай, що довкола самі вороги – я на твоєму боці.

      – Лейтенанте, що вам треба?

      – Називай мене Дадлі, – відповів Сміт.

      – Дадлі, що тобі треба?

      – Хо-хо-хо! – тенором засміявся лейтенант. – Ти, приятелю, мене вразив. Тим, що відмовився зрадити товаришів, що залишився вірним напарникові. Я захоплююся тобою як поліцейським, мені подобається, що ти не боїшся застосувати силу там, де без нього, на жаль, у нашій роботі не обійтися, а найбільше мені подобається твоя боротьба з мерзотниками, які б’ють жінок. Ти їх ненавидиш, правда, приятелю?

      Гучні слова – у нього в скронях загупала кров.

      – Так, ненавиджу.

      – І ти маєш на це усі підстави, якщо те, що я чув про тебе – цілковита правда. Чи ти ненавидиш щось іще так само сильно?

      Бад до болю в пальцях стиснув свої кулаки.

      – Екслі. Грьобаного Екслі. І Сміттє-Джека також. Дік Стенс тепер зіп’ється нахрін, бо ці двоє нас продали!

      Сміт похитав головою.

      – Вінсеннса не вини, приятелю. Так треба було, Управління поліції його потребувало, бо все рівно мали полетіти чиїсь голови. Він назвав лише тих, хто уже відпахав свою двадцятку і заслужив пенсію. До того ж він взяв на себе провину за ту випивку, що ти приніс до відділку. Ні, приятелю, Джек не заслужив твоєї ненависті.

      Бад перехилився до нього через стіл.

      – Дадлі, що тобі треба?

      – Мені треба, аби ти уникнув вироку й повернувся на службу. І я знаю, як це провернути.

      – Як? – кинув