Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой

офіцерові Вайту, що повинні полетіти голови. Я з цим згоден – заради збереження престижу поліції Лос-Анджелеса та її начальника нам потрібен публічний суд, потрібні кримінальні звинувачення й реальні вироки.

      – Приятелю, мене шокує легкість, із якою ти це говориш.

      Ед звернувся до Паркера:

      – Сер, ви повернули віру в поліцію Лос-Анджелеса після Горралла та Вортона. Ваша репутація – бездоганна, і при вас справи в Управлінні пішли вгору. Для вас справа честі – не опустити планку.

      – Викладайте, Екслі, – сказав Лоу. – Цікаво, що молодший офіцер порадить начальнику поліції.

      Ед не відводив очей від Паркера.

      – Не спускайте усіх собак на тих, хто уже відслужив свою двадцятку. Влаштуйте публічний перетрус, якомога більше людей понизьте на посадах та усуньте від виконання службових повноважень. Висуньте звинувачення Джонні Браунеллу, скажіть йому, щоб просив суду без присяжних і нехай суддя винесе йому умовний вирок – його брат був одним із тих, хто постраждав від нападників. А ще – висуньте звинувачення, заслухайте в суді та посадіть Діка Стенсленда і Бада Вайта. Їх треба вигнати із поліції. Стенсленд – алкаш і головоріз, Вайт ледве не вбив людину, а випивки приніс набагато більше за Вінсеннса. Згодуйте їх натовпові. Захистіть себе і Управління.

      Запала довга, напружена мовчанка, яку перервав Сміт.

      – Джентльмени, порада нашого юного друга видається мені необачною та занадто суворою. У Стенсленда, звісно, є свої загони, але Венделл Вайт – цінний співробітник.

      – Сер, наступним вчинком Вайта може якраз стати вбивство.

      Сміт хотів заперечити, але Паркер його зупинив.

      – Думаю, над порадами Еда варто поміркувати. Скажи це все перед Великим журі, друже. Вдягнися завтра якомога пристойніше і влаштуй їм.

      – Слухаю, сер, – відповів Ед.

      Він ледве стримував бажання закричати й підстрибнути до стелі.

      Розділ 12

      Яскраве світло, вимірюють зріст: Джек Вінсеннс – метр вісімдесят; Френк Догерті, Дік Стенс, Джонні Браунелл – нижчі, Вілберт Гафф та Бад Вайті – за метр вісімдесят. За склом – колишні в’язні Центрального відділка, які сидять поруч із копами з офісу окружного прокурора, вказують на винних.

      – Лівий профіль! – хрипить динамік.

      Шестеро чоловіків слухняно повертаються.

      – Правий профіль! Обличчям до стіни! Обличчям до дзеркала! Усе, джентльмени.

      Після короткої паузи лунає вирок:

      – Чотирнадцятеро людей окремо впізнали Догерті, Стенсленда, Вінсеннса, Вайта і Браунелла, ще четверо – Гаффа. Чорт, мікрофони увімкнені!

      Стенс має геть очманілий вигляд.

      – Пішов ти, засранцю, – сказав Френк Догерті динаміку.

      Вайт стояв із кам’яним обличчям – так, ніби він уже був у в’язниці й захищав Стенса від ніґґерів.

      – Сержанта Вінсеннса запрошуємо у кімнату № 114, – почулося з динаміка. – Офіцере Вайт – до кабінету шефа Ґріна. Решта – розійтися.

      № 114 – там дають свідчення перед Великим журі.

      Джек рушив до дверей кабінету № 114. Усередині було велелюдно: