Зламані сходи. Борис Крамер

що прибуде з компанією, зустрічай.

      Капітан обійшов, облазив увесь зарослий кущами й очеретами, нерідко непрохідний берег озера Білого в пошуках слідів. Зустрічався з мисливцями, підсідав до вогнища, розпитував, навіть ночував. Ні, ніхто не бачив, не помічав «Жигулів» із блискучою вихлопною трубою. Не полінувався опитати жителів ближнього Ярового й дальнього Красного. Але й там не бачили жовтої машини, ніде коло сільмагу не ставала, нічого чоловіки не купували, ні з ким не розмовляли. Хоча в Красному один суб’єкт, якому нема віри, бо брехун і крадій курей, похопився було, що чув незвичний сигнал з дороги, – але це тільки один-єдиний непевний штришок, не підтверджений більше ніким.

      З усіх цих обставин випливає кілька версій. По-перше, чоловіки могли між собою пересваритись. А що в кожного в руках була зброя, то могла розв’язатись бійня. Один, котрий вижив, сховав трупи й авто, а сам подався навтьоки. Версія довгий час існувала як робоча. Та капітан Шаман не знайшов і натяку на те, що між чоловіками могла спалахнути чорна блискавка. Ні побутові, ні робочі моменти не показували, що між ними міг тліти потенційний конфлікт. Начальник АТС не з дурного десятка, ерудований, досвідчений керівник. Не взяв би з собою напарника, на якого не можна покластись. А водночас бійня, стрілянина на дорозі не могла не залишити бодай найменшого сліду. Постріли почули б грибники, проїжджі. То тільки здається, що в порожньому лісі нікого нема. А під кожним кущем може сидіти зайчик, що вміє говорити. Десь мусили бути загублені гільзи, залишитись плями крові. Маленька війна завжди зоставляє великі докази. Нічого цього не знайдено.

      Версія друга, теж робоча. По дорозі могла статися аварія, конфлікт з іншою машиною. Чужинці перемогли й замели сліди вбивства. Але це також зі сфери фантастики. Хлопці з Емська були озброєні до зубів. Не в кожній зустрічній машині знайдеться така команда, що переможе мисливців. Конфлікт на дорозі викликав величезні сумніви міліційних критиків, хоч теж був перевірений старанним Іларієм. Так само, як і можливий конфлікт з іншою мисливською компанією на березі озера. Там теж міг пролунати трагічний постріл, невлучний, що зачепив людину. Але маленька війна, якби така була, і тут не минула б без наслідків. У ту пору мисливцями були «засіяні» всі береги Білого. Хтось би неодмінно почув перестрілку.

      – А як щодо утоплення? – нагадав я старому слідчому ще одну версію, спостерігаючи, як міліють його келих і чашка з кавою.

      – Перевірили, – запевнив капітан, блиснувши на мене абсолютно тверезими очима. – Приїжджали водолази з Летичівського водосховища. Тиждень пірнали в різних місцях, нічого не знайшли. Ну от скажи, хіба можуть утонути безслідно троє дорослих чоловіків? Усі човни на місці. Вони, до твого відома, у той час були на обліку. Кожен крок тоді фіксували, кожен пчих і кашель. Не те, що тепер. Туберкульозників розвелось, дихнути боїшся… Хоча мені вже байдуже. У мене печінка ґуд бай волає. Оце об’явився ти, то й подумав: треба закінчити не завершену справу. Щоб не залишати