Зламані сходи. Борис Крамер

поклав перед ним каву та келих із віскі. Старий вагався, міркуючи, з чого почати. Кондиціонер ганяв йому рідкий чубчик на тім’ї. Лице було сіре й невиразне, ніби кілька разів випрана й не пропрасована марля. Таке лице промайне – не запам’ятаєш. Зустрів би його вдруге, то й не впізнав би. І тільки живі очі, з прижмуром, чіпкі, допитливі, блискучі, видавали в ньому старого детектива. Бармен відірвався від своїх склянок, які механічно перетирав, і, не питаючи згоди, поклав переді мною чашку кави. Бізнес є бізнес, заклад не може існувати без прибутку…

      – Люблю посидіти в такій залі сам, – буркнув капітан і блиснув розумними очима. – Тихо, як після свята… Це ти мені дзвонив?

      Іларій Шаман розповів, що та давня справа засіла йому в душу німим докором. У кожного справжнього слідчого є така історія, над якою він міркуватиме до скону віку й відчуватиме присмак поразки. А він не звик до поразок, і це його довго гнітило. Пропали троє чоловіків. Спершу здавалось, що швидко розслідує їхнє зникнення. Це ж не голка в сіні, а троє здорових, активних мужиків. У цивілізованому краї жили, де діяли радянський закон і соціалістичний порядок. Опитав родичів, усіх можливих свідків. Компанія збиралась цілий тиждень, тільки й розмовляли про поїздку. На Білому гніздились хмари качок. Один постріл – і десяток на воді тріпоче. Туди їздили постріляти звідусіль. Просто якась мисливська Мекка це Біле озеро. Про нього є гарна легенда. Двоє закоханих – Любка і Яким – утекли від батьків, які заборонили їм побратися. А батько Якима був злим і впертим. Він послав за дівчиною й сином погоню. Дівчину мали вбити, а сина привести додому. Закохані обнялись посеред поляни й чекали на погибель. І раптом земля під ними розійшлася й на поверхню вдарила вода. Залила півлісу й утворила величезне озеро з білим і чистим піском. Той пісок завжди сяє серед зелені, ніби золотий…

      Поїхали «Жигулями» Дмитра Вербицького. Начальник АТС був запеклий мисливець. Балакучий і веселун, усе йому легко давалось. У свої неповні сорок років мав машину, квартиру, дружину й двох дітей. Дружина працювала касиркою в магазині. «Жигулі» Вербицького дратували заздрісників, бо він приварив блискучу вихлопну трубу з нержавіючої сталі, простий сигнал поміняв на музикальний. Жовті «Жигулі» Дмитра впізнавали на кожній стоянці, на всіх зібраннях. При цьому начальник АТС умів зберігати дистанцію з підлеглими й не поводився запанібрата. Така собі легка молодіжна зухвалість, бравада, що проглядали крізь намагання бути солідним. Не було в його поведінці нічого підозрілого.

      Другий учасник поїздки Северин Нечитайло теж не викликав ніяких підозр. Роботяга, який не вилазив з люків телефонних мереж. Самотній. Дружина з дочкою задовго до трагедії покинули його, переїхали на Уманщину. Набридло їй пияцтво Нечитайла. У Северина, кажуть, хоч руки й трусились, проте мітко цілили в дичину, чоловік точно вловлював момент, коли натиснути на спусковий гачок. Кілька разів його приводили в медвитверезник за те, що буянив сп’яну. Але Дмитро з роботи його не звільняв, хоча, за негласними приписами, це слід