Смерть на Нілі. Агата Кристи

те, що не буває у світському товаристві. Це робить її якоюсь сумирною. Якби ж я могла собі дозволити возити її по різних місцях, але самі знаєте, як ми живемо після смерті Неда.

      – Я дуже рада, що вона їде зі мною. Корнелія завжди була доброю і повороткою дівчиною, готовою виконувати вказівки, і вона не така егоїстична, як деяка теперішня молодь.

      Місіс Робсон підвелася й поцілувала зморщене воскувате обличчя родички.

      – Я довіку вам буду вдячна, – сказала жінка.

      На сходах вона зустріла високу вправну жінку, яка несла склянку з жовтуватим пінним напоєм.

      – Що ж, міс Бауерз, їдете до Європи?

      – Так, місіс Робсон, а що?

      – Така чудова поїздка!

      – Так, гадаю, вона буде приємною.

      – А ви раніше вже були за кордоном?

      – О, так, місіс Робсон. Торік восени я була в Парижі з міс ван Скайлер. Але ще ніколи не була в Єгипті.

      Місіс Робсон на мить завагалася.

      – Сподіваюся, що не виникне… жодних проблем.

      Проте міс Бауерз відповіла своїм звичним тоном:

      – О, ні, місіс Робсон, я про це подбаю. Я завжди дуже пильна.

      Але поки місіс Робсон повільно спускалася сходами, з її обличчя не сходила легка тінь.

      Х

      У власному кабінеті в центрі міста містер Ендрю Пеннінґтон розбирав пошту. Раптом його рука стислася в кулак і гучно гепнула по столу. Обличчя чоловіка побуряковіло, а на чолі з’явилися дві великі жилки. Він натиснув кнопку дзвінка на своєму столі, і з швидкістю, гідною похвали, з’явилася елегантна стенографістка.

      – Скажи містеру Рокфорду, хай підійде сюди.

      – Так, містере Пеннінґтон.

      Через кілька хвилин Стерндейл Рокфорд, партнер Пеннінґтона, увійшов у кабінет. Чоловіки були в дечому схожі: високі, худорляві, з волоссям, що почало сивіти, і гладко поголеними обличчями.

      – Що трапилося, Пеннінґтоне?

      Пеннінґтон глянув на нього з-під листа, який перечитував, і сказав:

      – Ліннет одружилася…

      – Що?

      – Ти почув, що я сказав! Ліннет Ріджвей одружилася!

      – Як? Коли? Чому ми про це не чули?

      Пеннінґтон подивився на календар на своєму столі.

      – Коли вона писала цей лист, то ще не була одружена. Але зараз вже одружена. Це сталося вранці четвертого. Тобто сьогодні.

      Рокфорд опустився на крісло.

      – Оце так! І без попередження. Хто той чоловік?

      Пеннінґтон знову повернувся до листа.

      – Дойл. Саймон Дойл.

      – Хто він такий? Чув про нього?

      – Ні. Вона небагато написала… – Чоловік пробіг очима рівний гарний почерк. – Мені здається, вона щось приховує… Але це не має значення. Суть у тому, що вона одружена.

      Чоловіки зустрілися поглядами. Рокфорд кивнув.

      – Це треба добре обдумати, – тихо сказав він.

      – Що нам із цим робити?

      – Це я тебе питаю.

      На мить обоє замовкли.

      Тоді Рокфорд запитав:

      – Маєш якийсь план?

      Пеннінґтон повільно відповів:

      – «Нормандія» відпливає сьогодні. Хтось із нас може