Смерть на Нілі. Агата Кристи

фразами.

      Але в цей особливий вечір мсьє Блонден тричі виявив свою королівську милість – герцогині, лорду, відомому прихильнику перегонів, і маленькому чоловічкові з кумедною зовнішністю та величезними чорними вусами, який, на думку випадкового спостерігача, не міг своєю присутністю принести слави ресторанчику «У тітоньки».

      Мсьє Блонден, однак, поводився надзвичайно люб’язно. Хоча клієнтам уже півгодини відповідали, що немає жодного вільного столика, якимось таємничим чином у найкращому місці ресторану один таки знайшовся. Мсьє Блонден провів туди гостя з підкресленою шанобливістю.

      – Звісно, для вас столик завжди знайдеться, мсьє Пуаро! Як би я хотів, щоб ви частіше вшановували нас своєю присутністю!

      Еркюль Пуаро всміхнувся, пригадуючи давню історію, у якій фігурували труп, офіціант, мсьє Блонден і дуже вродлива леді.

      – Ви дуже люб’язні, мсьє Блонден, – сказав він.

      – Ви сам, мсьє Пуаро?

      – Так, сам.

      – О, тоді Жуль приготує для вас не страву, а справжню поему! Жінки, попри їхню чарівність, мають одну ваду – вони відволікають від їжі! Вам сподобається вечеря, мсьє Пуаро, це я вам обіцяю. Тепер щодо вина…

      До розмови, що перейшла у вузьке русло, долучився Жуль, метрдотель.

      Перед тим як відійти, мсьє Блонден затримався на мить і, знизивши голос, конфіденційно запитав:

      – Працюєте над серйозною справою?

      Пуаро похитав головою.

      – Я, на жаль, зараз відпочиваю, – тихо відповів він. – Свого часу я трохи заощадив, і тепер маю можливість насолодитися неробством.

      – Я вам заздрю.

      – Ні-ні, це не надто розумно. Запевняю вас, це не так весело, як здається, – він зітхнув. – Правду кажуть, що людина була змушена винайти роботу, щоб позбавитися від необхідності думати.

      Мсьє Блонден підняв руки в знак протесту.

      – Але ж є стільки всього! Є подорожі!

      – Так, подорожі. Із цим у мене все не так погано. Планую цієї зими вирушити до Єгипту. Кажуть, клімат там чудовий. Можна втекти від туманів, сірості, одноманітного безперервного дощу.

      – Ах, Єгипет! – зітхнув мсьє Блонден.

      – Здається, тепер туди можна поїхати потягом, уникаючи подорожі морем, окрім перетину Ла-Маншу.

      – То море вам не до душі?

      Пуаро похитав головою та ледь здригнувся.

      – Мені теж, – співчутливо мовив мсьє Блонден. – Цікаво воно діє на шлунок.

      – Але тільки на деякі шлунки! Є люди, на яких хитавиця взагалі не діє. Ба більше, їм це подобається!

      – Несправедливо з боку милостивого Бога, – сказав мсьє Блонден.

      Він скорбно похитав головою і пішов, занурившись у єретичні думки.

      Безшумні меткі офіціанти сервірували стіл. Тости «мелба», вершкове масло, відерце з льодом, усі необхідні атрибути до вишуканої їжі.

      Негритянський оркестр вибухнув екстазом дивних незлагоджених звуків. Лондон танцював.

      Еркюль Пуаро озирнувся навколо, впорядковуючи враження у своїй систематизованій пам’яті.

      Які знуджені та втомлені обличчя